Знайомство з Ніком

Одного ранку Олівер прокинувся досить рано, взяв Лакі і поїхав на ранкову прогулянку. Розім’явся гарненько в парку і дорогою завітав до кафе містера Альвареса, щоб ситно поснідати. Господар ретро-кафе радо його зустрів.

— Містере Олівер, давненько ви не заходили. Напевно, вже кілька тижнів.

— Доброго ранку, містере Альварес. Багато справ — не було часу.

— Вам як завжди?

— Так, і для Лакі — ваш фірмовий стейк з фаршу.

— Все зараз буде. Хвилинку!

Доки містер Альварес готував сніданок, Олівер роздивлявся зал і перехожих, які неквапливо снували хто куди. У двадцяти метрах від кафе на протилежному боці вулиці Олівер помітив знайому постать. То був його старий знайомий. Хлопець швидкими рухами перебіг вулицю і миттю опинився у кафе. Він спокійно зайшов, привітався і зробив замовлення. Зайняв столик в іншому кутку, але так, щоб стежити за Олівером.

Лакі видавав своє невдоволення гучним сичанням. Олівер одразу погладив і заспокоїв його. Під час сніданку його не полишала думка, що той тип щось замислив. Олівера цікавило лише те, що саме. Олівер вже допивав каву, коли він до нього підійшов.

— Вийдемо?

«Час відплати настав», — подумав Олівер.

Чоловіки зайшли за ріг кафе знову у ту саму мертву зону. Олівер подумки приготувався до його удару чи ще якоїсь западні. Той мовчки дивився йому у вічі — промайнуло секунд десять, які здалися цілою вічністю.

— Дякую. — нарешті вимовив син Вільсона.

«Що? — промайнула перша думка у Олівера. Що це було?!»

— Дякую, що не здав мене поліцейським того разу в крамниці. — знову вимовив хлопець.

Олівер ще трішки сумнівався, чи вірно він розцінює ситуацію, чи це якась його гра з бажанням заманити у пастку. Але син Вільсона дивився на нього дуже щирими очима, в них не було злості.

— Я — Нік. — представився він.

— Олівер.

Чоловіки якийсь час пильно дивилися одне одному у вічі, ніби вивчаючи один одного.

— Пробач мені, що вдарив. — промовив Олівер. Останнім часом зі мною щось діється. Інколи просто себе не контролюю. А сам подумав: «Лакі —  єдина жива істота зі щирими почуттями».

— Забудемо про це. Ти мав рацію, не варто було так зверхньо і зухвало поводитись.

Тиша знову повисла у повітрі.

— Хотів би я мати такого друга як ти! — нарешті наважився порушити її Нік.

Згодом Олівер дізнався, що Нік очолює районну організацію спротиву. А того вечора у крамниці він тікав від поліції після протестів поряд із дільницею. Влада району хотіла запровадити комендантську годину з одинадцятого години ночі до п’ятої ранку. В кафе Нік так грубо повівся з Олівером і Лакі, бо прийняв їх за поліцейських. І все це через те, що лише працівники поліції тримали живих собак. Але найголовнішим відкриттям виявилось те, що того тривожного вечора вони хотіли запросити Олівера в свою організацію. Нік виявився напрочуд хорошою людиною. До того ж він був відомим активістом у своєму районі.