Неочікувана новина          

Робочий вівторок був шалений до обіду, проте після нього знову став нудним. Подзвонила Ліліт і повідомила одну новину. Вони домовились зустрітися після роботи. Гуляючи Грін-парком, Ліліт несподівано повідомила:

— Твої біологічні батьки родом з України.

Олівер остовпів.

— Як? Цього не може бути!

— Може! Ще й як! Вони обидва звідти. Ось чому тобі постійно ввижається ця країна. Але це ще не все! — продовжувала Ліліт. — Мої батьки також…

Хвилин п’ять вони йшли мовчки, розмірковуючи про все це.

— Ти впевнена? — поцікавився Олівер.

— Сто відсотків! Як лікар, я маю доступ до цих даних.

— А ким були мої? — поцікавився Олівер.

— Вченими.

— Так ось чому корпорація обрала саме їх! А твої? — поцікавився Олівер.

— Мої — медиками.

— Отже, все збігається.

— Ти можеш знайти їх фото? — поцікавився Олівер.

— Спробую, але не гарантую, бо так я себе одразу видам.

— Спробуй, будь-ласка. Для мене це вкрай важливо.

Цю ніч вони провели разом з бажанням більше ніколи не розлучатися.

Час летів швидко, і от вже середа, яка, здавалося, розпочалась доволі несподівано. Олівер лише встиг допити каву, як з’явилась голограма секретарки. Вона запросила його негайно зайти до начальника.

За столом у пів оберта до тих, хто заходить у кабінет, поважно сидів містер Ньютон і, не видаючи зайвих емоцій, вдивлявся у краєвиди Лондона з тридцять шостого поверху корпорації Barclays яку він і очолював. Поряд сиділи три його зами. Вони виглядали більш стурбованими і помітно хвилювались. «Сталось щось дійсно екстраординарне». — припустив хлопець.

— Олівере… — серйозним тоном і здалеку почав містер Ньютон, повертаючись обличчям до хлопця. Ти мені як син. Ми тебе виростили і дали чудову освіту. Ти маєш роботу, про яку лише можуть мріяти   більшість людей на цій крихітній планеті. В тебе є будинок і твоя супутниця. Ти хоч уявляєш скільки коштує нова модель «Єви», яку корпорація тобі подарувала? Не всі президенти можуть собі таку дозволити. Власне, ми і є твоїми батьками, а наша корпорація — твоєю родиною.

— І що я врешті-решт дізнаюся? Мало того, що ти пересуваєшся містом на архаїчному транспорті, це ще куди не йшло. Так, ти завів собі собаку — живу собаку, яка може вкусити, заразити якоюсь хворобою, заважати спати сусідам. Ти ще примудрився вдарити людину. Це нечувано у двадцять другому столітті — вдарити людину по обличчю. Але коли я дізнався про твої вибрики на вихідних — це вже було за межею допустимого!

У кімнаті запанувала мертва тиша.

Новина приголомшила Олівера.

«Звідки він про все дізнався? Точно це Філ. Це міг бути лише він, а ще другом називався. Ніхто, окрім Філа, про це не знав». — розмірковував Олівер.

Містер Ньютон витримав паузу, а потім з поважним тоном товариша-наставника продовжив:

— Пропоную, Олівере, вчинити таким чином: я зроблю вигляд, що усього цього не було. Тобто взагалі не було. А ти спокійно обміркуй свої вчинки і прийми виважені рішення.

— Ти зрозумів?! — ледь стримуючись, щоб не перейти на істеричний крик, вимовив містер Ньютон.

До свого кабінету Олівер повернувся спантеличеним і абсолютно вичавленим, як лимон. «Ну як? Як він про усе дізнався? Це точно Філ — ніхто більше!» — знову промайнула настирлива думка в Олівера.

Олівер вирішив просто поговорити з товаришем і про все дізнатися з перших рук. Під час обідньої перерви, вже дорогою до пабу, щойно хлопці зайшли за задню стіну будівлі у так звану мертву зону, Олівер різко схопив Філа за шкірку і притиснув до стіни. Він ледь стримувався, щоб не вдарити його кулаком по обличчю.

— Це ти розпатякав керівництву про Ліліт? Кажи, бо приб’ю! —мов навіжений кинувся на хлопця Олівер.

— Ти що збожеволів? Що ти верзеш? Ми виросли разом — ти мені як брат, я ніколи б у житті нічого подібного не зробив би! Ба більше, ще й з тобою!

— Зізнавайся по-доброму, бо не знаю, що з тобою зроблю!

Лють Олівера, яка з’явилась нізвідки, лякала не лише Філа, а і його самого.

— Дай мені пів години, і я дізнаюсь звідки інформація!

— Пів години! А як ні — начувайся! — сказав він і забрав кулак від обличчя Філа.

Обід був зіпсований остаточно. Олівер відчув, що йому потрібно прогулятися, щоб привести свої емоції до норми, а Філ тим часом повернувся до офісу.

Через годину Олівер отримав від Філа зашифрований текст. Цей метод шифрування вони жартома розробили ще в інтернаті і його простота і універсальність стала гарантією того, що ніхто, окрім них, не дізнається, що в повідомленні.

В повідомленні була одна лише фраза — «містер Вільсон».

«От я дурень! — подумав Олівер. — Запідозрив свого ліпшого товариша, а зовсім забув про цього сварливого і підступного старигана Вільсона. Це було очевидно з самого початку, його Лакі одразу не злюбив. Схоже, він пожалівся дільничному… Ну, а той.. кому ще як не містеру Ньютону розповісти про все…Це ж так очевидно! А подорож у Newquay, де тисячі камер приховати просто неможливо!»