Нічна пригода

Сьогодні вночі Оліверу наснилися дивні сни з гонитвами, сутичками. І знову ця країна і ця мила дівчина. Прокинувшись зранку, Олівер остаточно прийняв рішення поговорити з нею. 

— Доброго ранку всім! Ми з Лакі на прогулянку. Снідатиму в кафе.

— Містере Браун, це нерозсудливо. Той хлопець, напевно, чекає на вас там.

— Не хвилюйся за мене, моя дорога помічнице, я знаю таких типів і знаю, як потрібно з ними поводитись.

Ще з інтернату Оліверу добре було відомо: ніколи і ніяк не можна показувати, що ти чогось боїшся. Це їх лише заводить і змушує діяти. Найліпший «холодний душ» для таких типів — власний спокій і впевненість.

Олівер відкрив вхідні двері й пропустив Лакі вперед, адже нетерплячість лабрадорів і невміння спокійно ходити поряд — це вже класична історія. Лакі метушився й бігав навколо, змушуючи сусідів оминати їх. Спершу вони прогулялися до Lloyd Park, а потім зайшли до ретро-кафе містера Альвареса. Той помітив Олівера ще здалеку, і в його очах читалося, що він хоче щось сказати. Олівер не звернув на це уваги та відчинив двері закладу.

За столиком у лівому кутку зали сиділи містер Вільсон з сином. У сина під оком помітно вирізнявся синець. Олівер спокійно зайшов, привітався, а потім замовив звичний сніданок. Містер Альварес мав трішки спантеличений вигляд, дізнавшись про вчорашній інцидент, але одразу кинувся виконувати замовлення. Старий Вільсон обернувся і побачив Олівера. Його очі сповнилися злістю і неприязню до хлопця.

— З собаками до кафе не можна! — знову буркнув старий.

Олівер з абсолютно спокійним, навіть блаженним видом дав Лакі шматочок злегка підсмаженого фаршу.

Син одразу поклав долоню на руку батька, ніби вмовляючи не робити зайвого галасу й не нагнітати ситуацію.

Олівер поглянув на хлопця. Їх очі зустрілися. «Так я і думав! — припустив Олівер. — Цей покидьок точно щось замислив. Наступного разу він буде діяти підступно. Нажив собі нового ворога, та й ще небезпечного!» — розмірковував далі він.

Поснідавши і розплатившись, вони з Лакі пішли додому.

Лаура лише запитала, о котрій годині на нього чекати.

— Сьогодні трішки затримаюсь, тому вечерятиму не вдома. — попередив Олівер. 

Цього разу на роботу Олівер знову поїхав на метро. Вийшовши на станції Kings Сross і пройшовши пів сотні метрів, він пробрався повз своїх колег і незнайомих працівників та нарешті опинився в офісі.

П’ятниця — майже вихідний день, тому і роботи було мало, і відвідувачів небагато. Олівер подякував Філу за видалення вчорашнього інциденту з камер спостереження. Він зробив це дуже вчасно, бо старий Вільсон із сином за пів години вже встигли написати на нього скаргу. Та без доказів її навіть не розглядали. Товаришувати з такою людиною, як Філ, — справжня знахідка і дарунок долі. Олівер вкотре в цьому переконався.

За останні п’ятдесят років тривалість робочого тижня неодноразово змінювалася. Спершу його скорочували до чотирьох днів, потім до трьох, згодом знову повернули до чотирьох і навіть до п’яти. Врешті-решт усі дійшли висновку, що оптимальним є чотириденний робочий тиждень.

Але багато людей почали нудитися вдома, не знаючи, чим зайнятися, тому корпорації були змушені оголосити п’ятницю напівробочим, напіввихідним днем — на вибір кожного працівника.

Олівер частенько приходив до офісу щоп’ятниці, адже корпорації влаштовували для працівників вечірки. Фактично це стало щотижневим корпоративом. На такі вечірки часто-густо запрошували гостей з інших корпорацій, а також інших країн. Це неабияк урізноманітнювало нудне офісне життя таких, як Олівер і Філ.

Якщо сто років тому на таких Party чоловіки і жінки знайомилися, то тепер метою було показати, які вони щасливі без стосунків одне з одним. Ну, і звісно, повеселитися та завести нових ділових партнерів.

За обідом Філ  виправдовувався, що ніяк йому не вдається видалити у Лаури глюк, пов'язаний з ланч-боксами. 

— Розумієш, друже, нова модель Єви, схоже, має певні ознаки емоційної складової. Роботи-супутники за останнє десятиліття значно еволюціонували. Вони відшуковують стару літературу, старі фільми про стосунки і  відповідно моделюють свою поведінку.

— Скільки ми не видаляємо усе старе, вони знову десь його знаходять. На різних сайтах і майданчиках — на даркнеті, наприклад. Вони вже створюють свої спільноти, групи і там обмінюються між собою цією інформацією. Встежити за ними майже неможливо.

— До речі, в тебе дома є якісь старі книги? Може, любовні романи чи щось таке?

В цьому будинку я живу одинадцять років, але горище ще не перевіряв. Знаю лише, що там лишився різний мотлох.

— Моя тобі порада, друже, перевір негайно. Якщо знайдеш старі книжки одразу знищ їх, бо далі буде лихо. Емоційність нового покоління Єв може вийти з-під контролю.

— Так, гаразд, перевірю. Дякую, друже.

Після обіду Олівер склав тижневі звіти. Для цього він тільки дав команду своєму помічнику і спокійнісінько попивав каву, плюючи у стелю. Робочий тиждень добігав кінця.

Його розслаблену ідилію порушив телефонний дзвінок. Номер був невідомий. Олівер розмірковував, хто б це міг бути та чи відповідати взагалі. «Напевно це дільничний дзвонить через учорашній інцидент». — промайнуло у нього в голові. Олівер клацнув зелену мерехтливу іконку і одразу з’явилась голограма дівчини.