Сутичка в кафе            

Наступного ранку Олівер прокинувся раненько і почувався бадьорим як ніколи. Біль кудись подівся остаточно і про вчорашній інцидент нагадували лише очі тієї чудернацької дівчини, які ніяк не хотіли забуватися.

Сьогодні Олівер вирішив з самого ранку погуляти з Лакі, тому сказав Лаурі, що поснідає в кафе містера Альвареса. Частенько Лакі вигулював дрон-поводир, але сьогодні Олівера наче кликали пригоди і бажання більше поспілкуватися зі своїм домашнім улюбленцем. Вони гуляли вулицею Forest Road і, нагулявши апетит, зайшли поснідати у новий заклад містера Альвареса. Олівер любив усе місцеве, що було зовсім поряд з будинком. І як тільки відкривались нові крамнички чи ресторани поряд, він одразу йшов знайомитися з власниками закладу.

Ця звичка притаманна усім британцям і він навіть хотів почати вболівати за футбольну команду «Tottenham», яка була поруч, але те, що заклалося у свідомість у дитинстві, залишається з людиною назавжди. Зі своїм товаришем Філом вони з восьми років бігали на стадіон «Chelsea», який розташовувався поруч з їхнім інтернатом.

Ретро-кафе містера Альвареса майже спорожніло. З восьми столиків зайняті були лише три. Олівер замовив англійський сніданок і каву, а для Лакі — слабо обсмажений стейк з фаршу. Сьогодні обслуговував сам власник і Олівер навіть встиг перекинутись з ним кількома словами, підсумувавши, що господар і заклад досить пристойні, та атмосфера закладу відповідно на високому рівні.

Ледь не щотижня у районі відкривалися все нові й нові надсучасні nano-кафе, чи еко-кафе з різноманітними ноу-хау у сфері обслуговування та харчування.

Порівняно з ними, ретро-кафе містера Альвареса здавалося острівцем домашнього затишку та особливої атмосфери. А родзинкою закладу була власноруч приготована їжа і постійна присутність самого власника.

Містер Альварес переїхав до Лондона з Аргентини і додав у заклад трішки латино-американського колориту.

Доки Лакі пережовував стейк, який щойно проковтнув, Олівер допивав каву. До кафе зайшли містер Вільсон зі своїм дорослим сином.

— З собаками до кафе не можна! — з самого порогу, навіть не привітавшись, заявив сварливий стариган.

— Це не собака, а мій друг! — ледь стримуючи емоції, відповів Олівер.

— Ти що не чув, що тобі старші говорять? — показово грубо і демонстративно зухвало втрутився його син.

— В одну мить щось перевернулось в душі Олівера. Цей тип необережно торкнувся якихось досі невідомих струн його душі. Олівер розрахувався з містером Альваресом, подякував за сніданок й, виходячи, шепнув хлопцю на вухо: 

— Вийди на хвилинку.

Той із задиристим видом і ще більш нахабною і мерзотною фізіономією вийшов на вулицю, демонструючи зневагу і самовпевненість.

Олівер зайшов за ріг кафе і, нічого не пояснюючи,  щосили  вдарив його кулаком по обличчю. Хлопця понесло, він стукнувся об цегляну стіну, поволі сплив на землю і не міг вимовити ані слова.

«Щось дивне почало зі мною коїтися». — подумав Олівер, залишаючи Лакі вдома. Він одяг свій літальний ранець з шоломом і вирішив сьогодні дістатися на роботу у більш традиційний спосіб.

Він вказав напрямок і, легко піднявшись метрів на тридцять вгору, полетів у свій офіс. Дорогою Олівер розмірковував про сина містера Вільсона. Цей парубок мав недобру репутацію у районі. Навіть подейкували, що був пов’язаним з криміналом. «Ранкова сутичка точно матиме свої наслідки». — припустив Олівер. Але йому вже було байдуже. — «Ніхто не має права ображати мого друга». — подумав він.