Діти корпорацій

Олівер вийшов з будинку і вулицею Clifton Avenue рушив у напрямку найближчого метро Blackhorse Road. Поруч була зупинка  гіперлупа, але він надавав перевагу метро, або, як кажуть лондонці - "трубі". Цей застарілий вид транспорту, якому цього року виповнилося двісті п’ятдесят п’ять років і досі існує. Звісно, більшість мешканців міста пересуваються літальними авто чи різноманітними ґаджетами для переміщення. Олівера завжди приваблювала і надихала старовина, як колись і самих британців, адже вони особливо цінували речі, перевірені часом.

Хвилин через тридцять п’ять він уже був на своєму робочому місці. Новий офіс світової фінансової корпорації Barclays, в якому Олівер працював, кілька років тому переїхав на вулицю, що розташовувалася зовсім поруч з метро Kings Cross.

В обов’язки Олівера входили ремонт і догляд за роботами корпорації, точніше — її центрального офісу. Банки, звісно, сильно змінилися за останні сто років і звичних касирів вже давно не було, а лише роботи-адміністратори і доглядачі банківських скриньок. Зазвичай у своїх скриньках люди зберігали цифрові ключі та біометричні дані, необхідні для доступу до їх цифрового майна. Це могли бути зашифровані дані для доступу до криптовалют, особистих архівів, або навіть цифрових аватарів та інтелектуальних прав. Ще однією опцією банківських скриньок стало зберігання цифрових спогадів, або копій свідомості — переживань та ідей. Останнім часом у масах спостерігалося поширене явище зберігання у банківських скриньках кредитів часу.

Роботи було небагато. Сучасні роботи мали здатність самовідновлення і саморемонту, але облік і уся пов’язана з цим бюрократія потребувала участі людини.

До обіду Олівер прийняв нову «партію» адміністраторів, зареєстрував, протестував і підсумував, що нове покоління роботів — це чималенький прорив. Вони працювали бездоганно, жодних нарікань.

Олівер склав звіт і відправив його керівництву.

Ближче до обіду зайшов його найліпший товариш Філ.

— Привіт, друзяко! Йдеш обідати?

— Чекай-но, завершую! Все… можемо йти.

Олівер з Філом познайомилися в так званому інтернаті корпорації Barclays. У цій корпорації вони, власне, і працювали. Вони там і народилися, і були першими людьми, народженими корпораціями для своїх власних потреб. Річ у тім, що, починаючи з семидесятих років минулого століття, у світі різко впала народжуваність. Корпорації були вимушені взяти на себе увесь тягар, пов'язаний з продовженням людського роду. Особливо гостро ця проблема відчувалась у високорозвинутих суспільствах і мегаполісах. Саме Лондон і Токіо стали першопрохідцями з селекції корпоративних людей.

Олівер і Філ зазвичай обідали не у безкоштовній їдальні офісу, а йшли у паб, що поряд з офісом. Він був колоритніший за їдальню: туди заходили різні незвичайні люди, та й атмосфера пабу легко перемикала  з одноманітного офісного життя у щось живе і справжнє. 

— Вона знову мені зробила сендвічі! — поскаржився другу Олівер. Може перепрограмуєш її, звісно, безхатьків шкода, але постійно носити ці ланч-бокси вже набридло.

— Добре, це не проблема. — погодився Філ, який у корпорації відповідав за технічну частину і програмне забезпечення.

— А як вона тобі взагалі? За три роки ще не набридла? — поцікавився приятель.

— Ні! Ти що? Це щось нереальне! — розплився в посмішці Олівер.

Лаура — це нова модель робота Eva 144 D, серії «Love forever». Вона призначена для чоловіків віком від шістнадцяти до п’ятдесяти п’яти років і запрограмована на абсолютно усі забаганки і клопоти самотніх чоловіків.

Нова модель Eva мала на третину більше «D»-функцій за свою попередницю, загалом сто сорок чотири. Окрім зміни зовнішності і форми тіла, вона вміла створювати різноманітні запахи залежно від потреб і ситуацій. Родзинкою цієї моделі були її неперевершені тактильні можливості для інтимних забав, особливо чоловіків молодого віку.

— Вчора вона перетворилась на дику амазонку всередині. Зовні на мулатку з шоколадним тілом і густим чорним волоссям та проникливим гіпнотичним поглядом. А від феромонів, які від неї йшли, зовсім дах знесло.

— Глянь в програму. Здається, вона трішки навіть переборщила.

— Добре, приятелю, зроблю.

— А як щодо домашнього господарства? — поцікавився Філ.

— Тут майже без змін: все завжди чисто, випрасуваний одяг, їжа приготовлена, одним словом, усе як слід.

— Лише не знаю, як вони з Лакі ладнають, доки я на роботі. Зараз ніби все добре, але ж ти знаєш цих жінок, коли вона «вистрілить» невідомо.

Чоловіки і жінки остаточно розійшлися ще років п’ятдесят тому і жити з домашніми роботами-супутниками стало такою ж нормою, як і пити щоранку каву. Єдиною відмінністю залишались моделі роботів. Жінки зазвичай обирали модель «Adam» … D, серії «the Best Lover». Хоча останнім часом почали з’являтися дивакуваті роботи навіть для лондонців. Вони були більше орієнтовані на країни Східної Азії.

Спробувавши вперше п’ятдесят років тому цей диво-ґаджет, побачивши безліч переваг життя з роботом-супутником вже ані чоловіки, ані жінки не хотіли обтяжувати себе стосунками одне з одним. Поступово пристрасті і почуття між чоловіками і жінками згасали. Згодом вони перетворились на людей з іншою фізіологією. Егоїзм остаточно поглинув чоловіків і жінок, засліпив їм очі, і вони зовсім перестали звертати увагу одне на одного.