Дивний сон

Лакі вже кілька хвилин облизував обличчя свого господаря, змушуючи його прокинутися. Зазвичай будила його Лаура, але сьогодні у Лакі був грайливий настрій і той почав стягувати з нього ковдру.

— Зараз, ще хвилинку.

— Лакі не бешкетуй. Ну, добре, стрибай до мене.

Лакі одним невимушеним стрибком опинився поруч з Олівером, з комфортом примостившись на ліжку.

— Все, друже. Гаразд. Умовив — прокидаюсь. Олівер обняв свого друга і той ще більше почав облизувати його обличчя.

На кухні Лаура вже готувала сніданок і сендвічі на обід, які Олівер ніколи не їв, а щоразу віддавав місцевим безхатькам. Багато разів він просив її цього не робити. Але вона ніби була запрограмована і, не зважаючи на його вмовляння, все одно їх готувала.

— Як спали, містере Браун?

— Прекрасно, наче дитина.

— Ще й сон дивний снився. Якась невідома мені країна, десь на сході Європи здається. Там такі дивні люди.. уявляєш, в деяких загублених невеличких містах там чоловіки досі живуть і спаровуються з жінками, мов ті жаби.

— Жах-ххх … — лише промовила Лаура. Це ж не гігієнічно і так не зручно.

— Ти не повіриш, вони навіть здались мені щасливими.

— Це ще гірше… — зауважила Лаура. Схоже, вчора я перебрала з феромонами і вони викликали у вас галюцинації.

— А яка зараз година?

— Восьма двадцять, містере Браун.

— Все, біжу на роботу. Сьогодні буду пізно в мене спортзал. Поїду сьогодні на метро, бо вже запізнююсь.

Олівер обняв Лакі та, як і зазвичай, дав йому команду принести взуття. Лакі приніс сірі куски чи то тканини, чи то шкіри.

— Не ті, взуття для спорту.

— Лакі неквапливо і без надмірного ентузіазму дістав щось більш схоже на устілки чи підошви.

— Олівер став на устілки і вони вмить огорнули його ноги, перетворившись на зручне та ідеально підігнане взуття. Вони скидалися на щось середнє між кедами, кросівками і туфлями одночасно.

— Вам пасує ця модель. — зауважила Лаура.