Лондонські будні

Вже кілька хвилин Олівер меланхолічно споглядав за неквапливим рухом річки. Повітря, сповнене живильною вологою і запахом короткочасного лондонського дощу, було як ніколи свіжим і приємним. Прямо на березі він помітив те, у що складно було повірити: до Лондона, на річку Темзу повернулися жаби. Весна мало-помалу розправляла крила, і до багатоголосого й милозвучного співу пташок доєдналися не дуже приємні, а інколи навіть оглушливі звуки цих земноводних, про яких містяни зовсім забули.

Олівер вдивився у небачене ним до цього диво природи. Самці наповнювали свої повітряні мішки, закликаючи самиць до спарювання. Вони були живі — справжнісінькі ропухи, а не жаби-роботи. Ропухи раз по раз хапали бджіл-роботів, що пролітали повз, й одразу випльовували їх, зрозумівши, що ті неїстівні.

З десятка самців помітно вирізнявся один. Він був більшим за розміром, темнішим і його шкіра нагадувала кольчугу. Схоже, йому вдалося вразити одну із самиць і, стрибнувши на неї, він із завзяттям віддався поклику природи. Олівер, спантеличений цим видовищем і своїм відкриттям, зовсім не помітив, як сплинув час.

Пів години, проведеної біля річки, промайнули непомітно. Олівер вирішив ще трохи прогулятися і пішов уздовж набережної. На місці, яке у давнину називали London Eye, тепер розташувався дивовижний за красою й технологічністю аеровокзал туристичних літальних таксі —Fly Cab.

Аеровокзал нагадував дванадцять жовто-білих квіток плюмерії, симетрично складених одна над одною, з пелюстками, що розходились у різні боки. Його архітектура виглядала надзвичайно ефектно. Він був взірцем одночасно ніжної і величної краси. Недивно, що це місце приваблювало чимало людей в усі часи. Різноманіття мов, звуків і запахів переплелися в ньому й закипіли у вирі життя справжнього мегаполісу.

За рогом вулиці Олівер сів на свій велосипед і помчав додому колоритними вуличками міста. Цей рік був ювілейним: виповнилося триста років відтоді, як німецький барон Карл фон Дрез сконструював і запатентував перший прототип велосипеда.

Через триста років після винайдення велосипеду Олівер, катаючись на ньому, мав доволі ексцентричний вигляд. Його велосипед, безсумнівно, вирізнявся на тлі інших сучасних транспортних засобів. Ще сто років тому Лондон був чи не головною «велосипедною» столицею світу. Але, починаючи з сімдесятих років минулого століття, лондонці вкрай розлінилися: вони поступово відмовилися від велосипедів і масово пересіли на різноманітні пересувні ґаджети, яким нині немає ліку.

Сьогодні Олівер на велосипеді нагадував знаменитого Сальвадора Далі, тільки сучасного. Він стояв біля скульптур цього митця і спостерігав за тими чудернацькими земноводними, що несподівано повернулися до активного природного життя.

У центр міста Олівера привела робота. З подивом він збагнув, що не був тут кілька років. Вуличні пейзажі змінювалися один за одним. Хвилин за сорок п’ять Олівер під’їхав до свого будинку, що в районі Волтемстоу. Це звичайний спальний район Лондона, який не зазнав значних змін за останні двісті років: ті ж будиночки вишикувалися один за одним, мов під лінійку, ті ж автостоянки поряд з будинками, ті ж невеличкі земельні ділянки, заставлені різним мотлохом.

Олівер любив свій будинок, а ще більше свого друга — собаку породи лабрадор на кличку Лакі. Щойно Олівер увійшов до будинку, пес першим кинувся облизувати свого господаря і по-собачому обійматися, виляючи хвостом у різні боки. Ці спонтанні прояви радості, які виявляв Лакі, неможливо було вгамувати одразу. Коли Лакі нарешті до нестями заціловував обличчя свого господаря, обіймався з ним, й отримував від нього вдосталь ласки, — що показувало, наскільки сильно за ним скучили, — тільки тоді він нарешті заспокоювався і давав змогу Оліверу роздягнутися й зайти до кімнати.

Лаура, навпаки, завжди зустрічала стримано. Спочатку якийсь час пильно вдивлялася в обличчя Олівера, ніби намагаючись уловити найтонші відтінки його настрою. Уловивши їх, вона автоматично підлаштовувалася і ніби синхронізувалася з ним. Тому сьогодні вона мило посміхнулася і з юнацьким запалом поцікавилась:

— Як минув день, містере Браун?

— Дуже добре, дякую. Я сьогодні був у центрі нашого міста. Ти не повіриш! До Темзи повернулися жаби! Тільки уяви — у самісінькому серці міста знову живуть справжні жаби!

— Який жах-ххх! Не може бути… — скривилась Лаура, лише від думки про цих гидких створінь, особливо, згадавши їхнє нестерпне квакання.

— А ще вони спаровувались, уявляєш?

— Оце халепа-а-а! — лише зауважила Лаура.

— Я такий голодний! Сьогодні на велосипеді намотав, напевно, миль п’ятдесят  — не менше! Почуваюся неймовірно добре! Що в нас на вечерю?

— Навіщо ви досі тримаєтеся цього старомодного транспорту? — поцікавилась Лаура.

— На весь Лондон таких як ви лишилось не більше ста. Сучасний світ пропонує безліч різноманітних транспортних ґаджетів — обирайте, який заманеться. Літальні скейти та говерборди, літальні реактивні ранці, екзоскелети, персональні дрони… та їм ліку вже не має. У вас навіть літальне авто є.

— Ти нічого не розумієш, велосипед — це справжнє життя. Коли крутиш педалі, відчуваєш, що живеш насправді. Ці відчуття ні з чим не сплутаєш.

— До речі, сьогодні заходив місцевий дільничний, цікавився, коли ви плануєте змінити велосипед на сучасний вид транспорту. Він натякає, що ваше захоплення негативно впливає на сусідів і вони постійно скаржаться на вас. Кажуть, що не бажають жити поряд з якимось диваком з минулого століття.