Глава 7

14 вересня 1260р. 07:32
Замок Булуга, нейтральна територія
   Воїни відпочивали на території замку, хтось готувався до наступного бою, але більшість досі піклувались про ранених.
- Ми вижили, а це вже добре,- сказав Сер Рейн до Летардіана.
- Я бачив, що ця битва була непростою. 
- Непростою? В нас в десятки разів менша армія. Звісно, що вона була складною.
- Нольдори століттями відбиваються від нападів Джату.
- Нагадай-но мені, скільки зараз нольдорів в Лісі?
- Багато.
   Летардіан затримав погляд на Лезаліті, Фірентісі та Джеремусі, які затримали погляд на одній з багатьох могил.
- Він був одним з нас, частиною сім'ї,- говорив Лезаліт.
- Незважаючи на його минуле, ти повірив в нього,- говорив Фірентіс,- Єдиний, хто дав йому шанс.
- Його буде бракувати,- мовив Джеремус,- Хоча ми з ним не дуже ладили, але він був нашим братом.
- Він помер так, як хотів,- сказав Фірентіс та пішов в замок. Те ж саме зробив Джеремус, а за ним, трохи постоявши, Лезаліт. 
   Більшість воїнів сиділи на просто на землі та нічого не робили. Двоє солдатів вирішили прогулятись в лісі, що ріс за пагорбами.
- Що тепер будеш робити?- спитав один з солдатів.
- Повернусь додому.- відповів другий,- Невеликий загін буде подорожувати по світу та збирати всіх, хто хоче приєднатись до гарнізону замку. Я піду з загоном та разом з ними поїду в Саргот. Тоді я зустрінусь з батьками.
- Пощастило, що тебе ще чекають.
- Тебе теж чекають. Якщо не десь там, то тут.
   Солдати доїхали до пагорбів та повернулись назад в замок.
- Що тепер будемо робити?- спитав Джеремус в Лезаліта.
- Після того, як ми розіб'ємо цю армію, нам треба буде вберегти цей замок від нордів та вегірів. 
- Не думаю, що вегіри найближчим часом захочуть війни. 
- Вони знають, що й ми слабкі, тому треба бути готовими.
- Зараз багато прикордонних сутичок з хергитами, тому Яроглек точно не направить свої війська сюди.- сказала Іміра, що проходила коло чоловіків.
- Ти завжди підслуховуєш?
- Так.
- Зате чесно,- сказав Джеремус. 
   Коло однієї зі стін сиділи Рейн та Летардіан. Вони, як і всі, розуміли, що всі ці розмови не мають сенсу, але, хоча б допомагають відволіктись та подумати про майбутнє, якого може і не бути.
- Що ти будеш робити після цього всього?- спитав Рейн.
- Повернусь в Пендор. Думаю, що вже в Нольдорський Ліс.
- Торувіель нам сильно допомогла.
- І отримала поранення.
- Від цього її користь не зменшується.
- Так, я знаю,- сказав Летардіан,- Що будеш робити ти?
- Я ще думаю. В Пендорі в мене ще залишились справи, але тут спокійніше. Тут немає погромів, нетерпимості, менше війн. Рай для тебе.
- Хм,- замислився Летардіан.
- Треба навідати Торувіель. Ти зі мною?
   Летардіан встав на ноги, щоб піти з Рейном, але чоловік, що стояв на вежі засрумив в ріг. 
- Що сталось?- спитав Рейн в Лезаліта, що піднімався на стіну.
- Ми вбили не всіх. 
   Сер Рейн, Летардіан, Лезаліт та Фірентіс піднялись на головну вежу, де побачили величезну армію, яка рухалась до них.
- Скільки років вже живу, але ще ніколи такого не бачив,- сказав Летардіан.
   Всі, хто міг тримати зброю, встали до бою. Майже три тисячі людей, більше половини яких не були професійними воїнами з поганою бронею. Вони залишили стіни міста та почали наступ на ворожу армію.
- Вони не переможуть,- сказав Старий.
- Вони дадуть час, щоб інші могли евакуюватись,- сказав Джеремус.- Що за чорт?
   Залишалась сотня метрів до зіткнення з ворожою армією, але сталось те, на що сподівався Лезаліт, але не очікував ніхто. Кілька десятків тисяч свадійських всадників обігнала піші війська Булуги та зіткнулась в бою з армією противника. Кілька тисяч вегірських та родоцьких снайперів обгніли замок, ставши перед стінами. Град з стріл та арбалетних болтів впав на ворожу армію, вбиваючи сотні ворогів. Нордська піхота швидко добігла до ворожих сил та почала жорстоко вбивати противників. В повітрі було чути лише крик від болю. Після того, як свадійська кіннота розбила ворожий стрій, хергитські лучники почали їздити навколо противників, стріляючи в них з лука. Саранидська кіннота несподівано для противників вискакала з лісу та напала на ворогів з флангу. 
   Один з ворожих солдатів серйозно ранив Летардіана, який бився одночасно проти чотирьох противників. Коли ворог замахнувся, щоб добити нольдора, його розрубав інший воїн в дорогій саранидській броні. Піднявшись на ноги, Летардіан впізнав Еміра Атиса.
- Віддаю свій борг,- сказав чоловік.
- Радий, що ви прийшли.
- Наскільки я знаю, всі знатні лорди Кальрадії отримали листа, що щось велике насувається на Кальрадії. Тільки кілька мудрих правителів вирішили глянути, про що говориться, адже і король Харлаус і султан Хаким добре знають Ніка. Після цього всі лорди знову отримали листа від короля Яроглека, тому ми зрозуміли, що все серйозно.
   Атис вправно ухилився від ворожого удару. 
- Пора в бій,- закінчив чоловік та пішов дальше.
   Звісно, не дивно, що всі лорди та правителі Кальрадії об'єднались проти єдиної загрози, яка становила небезпеку для всієї Кальрадії. Цей бій ввійде в історію, як Бій за Булугу - найбільший бій в історії. Незважаючи на величезну підтримку королів, знаті та чародійки, цього не вистачало. Те саме, в той момент відчував і Лезаліт. 
   Лезаліт, побачивши головнокомандувача, попрямував до нього. Хергитські лучники та свадійські лицарі дуже допомагали чоловікові, допомагаючи вбивати противників. Вже через кілька хвилин, Лезаліт зійшовся в поєдинку з одним з найбільш майстерних воїнів світу. Незважаючи на поранення, яке кілька днів тому завдав Летардіан, чоловік швидко витягнув шаблю та почав швидко та сильно бити Лезаліта. Той не встигав відбивати удари, тому противник зміг зламати йому руку, ребро та повалити чоловіка на мокру від крові землю. Лезаліт спробував встати на ноги, але головнокомандувач жорстоко вдарив його ногою. Чоловік лежав на вологій землі та чув навколо іржання коней, брязкіт металу, крики поранених та моління людей, які були за крок від смерті. Головнокомандувач приставив лезо до тіла Лезаліта та приготувався проткнути його, але його увагу привернула ще одна армія, яка вибігла з-за пагорбу. Вона була на чорних конях, а воїни були в повністю чорних обладунках. Їх було кілька тисяч, але вони швидко пробили ряди противника та майстерно вбивали ворогів, не знаючи страху та жалю. Більше того, всі здивувались, коли побачили хто вів цю армію. На пагорбі, коло магістра Нічних Вершників стояв чоловік в легкій броні та на білому коні. 
- Ха-ха-ха, чорт забирай,- засміявся Фірентіс,- Я знав, що він себе ще покаже. 
   Тоді Нік і магістр пішли в атаку. Нічні Вершники глибоко прорізались в ряди противника, а коли їхні бездоганні та добре броньовані коні падали, продовжували боротись пішими. Броня Нічних Вершників могла захистити їх від більшості ударів, але не сковувала їхніх рухів, тому вони швидко вбивали противників та йшли вперед. 
   Нік швидко скакав між противниками, розрубуючи їх. Чоловік зіскочив з коня та сильно вдарив одного з ворожих солдатів. Двоє інших солдатів спробували вдарити його, але Нік відбив їхні удари та вбив противників.
- Я на тебе чекав,- сказав Лезаліт, коли Нік допоміг йому піднятись,- Бачу, що знайшов нову броню.
- Старі знайомі повернули,- відповів чоловік,- Тобі варто повернутись до замку. Ти серйозно ранений.
   Нік перевів погляд на головнокомандувача та почав пробиратись до нього. Нічні Вершники допомагали Ніку пробратись до нього та прикривали чоловіка від нападів противників.
- Ni ddylech fod wedi dod yma(Тобі не варто було сюди приходити),- сказав йому головнокомандувач.     
- Я ні слова не зрозумів,- сказав чоловік та напав на ворога.
   Ворог вміло захищався від швидких ударів Ніка, але легкий та смертоносний меч давав йому перевагу. Головнокомандувач намагався тримати Ніка на відстані, тому відштовхнув його від себе. Тоді на Ніка напав інший ворожий солдат, але чоловік зміг захиститись від несподіваного удару та вбив ворога. Чоловік скористався дорогими секундами та швидко наблизився до ворога. Нік спробував вдарити противника, але вийшло не так, як він планував, чим скористався противник та сильно вдарив Ніка, вибивши зброю з його рук. Нік ухилився від сильного удару противника, перекотився по землі, вдарив ворога ногою та вибив меч з його рук. Головнокомандувач розігнався та повалив Ніка на землю. Чоловік пробував захищатись від сильних ударів противника, але пропускав занадто багато ударів. В цей момент Нік пожалів, що відмовився від шолому. З розбитого носа чоловіка текла кров. Все лице Ніка було в крові та болоті, але він намагався скинути з себе противника. В один момент, один з хергитських нойонів, що проїжджав повз, проткнув голову головнокомандувача довгим списом. Кров противника бризнула на обличчя Ніка. Він скинув з себе мертве тіло та, хоч і не зразу, піднявся на ноги. Як виявилось, рятівником був Нойон Тирида. 
- Напевно, торговець не помилявся щодо тебе,- сказав Тирида.
- Ми ще не закінчили,- сказав Нік та вчасно ухилився від удару ворожого солдата.
   Ворожі солдати вже не бились так добре, оскільки їхнього головнокомандувача було вбито, а "чорні демони", як вони називали Нічних Вершників, швидко викошували їхні ряди. бій тривав ще трохи менше, ніж годину.
   Після переможного бою, втомлений та брудний Нік підійшов до шести правителів, які, здається, обговорювали щось важливе.
- Радий, що ви прийшли. Де ви об'єднали армії?
- За кілька десятків кілометрів від замку,- сказав Яроглек.
- Тобі варто знати, що ми обговорили питання з замком.- почав Султан Хаким,- Ми всі вирішили, що Замок Булуга офіційно отримає статус нейтральної території та буде незалежний від війн та інших політичних справ, але лише при умові, що ви не будете втручатись в політичне життя Кальрадії, не будете приймати в себе розбійників та бандитів.
- Вважаю, що це справедливо,- погодився Нік.
- Від сьогодні ніхто не має права зазіхати на території Замку Булуга,- голосно промовив король Гравет,- Будь-які військові дії проти цього замку чи його жителів будуть розцінюватись, як злочин проти Кальрадії, що приведе до війни проти інших держав!
   Правителі ще деякий час дискутували про інші політичні справи, але Ніка це вже не цікавило.
- Я не думав, що ви погодитесь,- сказав Нік до короля Яроглека, коли всі почали розходитись.
   Старий король зупинився та поважно заклав руки за спину.
- Це моя вдячність вам за допомогу в боротьбі проти Чорного Ордену, допомозі в захисті Ривачегу та багаторазових попередженнях про небезпеку,- відповів король,- Крім того, боярин Мерига дуже тепло говорив про одного з ваших помічників,- король вказав на Лезаліта, що крокував замком.
- Я надіюсь, що загроза може повернутись. Через рік, десять чи сто, але може. І ми маємо бути готові до цього.
- Так, я розумію, тому зроблю все необхідне, щоб Кальрадія та Королівство Вегір були готові відбити наступний напад, якщо він буде.
   Коли всі союзні війська покинули замок, до Ніка підійшов Спайс.
- Дякую, що допоміг,- сказав Нік.
- Я ще прийду до тебе тоді, коли мені знадобиться твоя допомога,- мовив магістр,- Не забувай про нашу угоду.
   Нік легко та трохи невдоволено кивнув в знак згоди. Спайс віддав наказ своїм людям і вони дуже швидко покинули замок. Нік хотів йти до Джеремуса, щоб він оглянув рани, але до нього підійшов Летардіан. 
- Нам теж пора,- сказав нольдор,- Радий був тебе бачити живим.
- Кожен своїм напрямком?
- Я і Торувіель повертаємось в Нольдорський Ліс, бо їй треба підлікувати рани. Даяна казала, що хоче оселитись в Равенстерні, а Рейн не може визначитись. Говорить, що буде подорожувати.
- Дякую, що допомогли нам,- сказав Нік до своїх друзів.
   Летардіан потиснув руку Нікові, а Торувіель обняла чоловіка.
- Я б не радив. Будеш відмиватись годинами,- сказав Нік.
- Йдіть,- сказав Рейн до Летардіана,- Я відправлюсь завтра.
   Пройшло кілька годин після закнічення бою. Сонце сідало за горизонт.  Лезаліт, шкутильгаючи, підійшов до Ніка, Фірентіса та Джеремуса, що стояли коло могили Борчі.
- Ти серйозно ранений,- сказав Нік,- Тобі треба відлежуватись.
- Не так серйозно, які після того чудовиська, проти якого ми бились в Хальмарі.
- Тоді, коли прибув той біловолосий?- спитав Фірентіс
- Так. Скільки часу вже відтоді пройшло. Просто жах.- мовив Нік.
- Що тепер будеш робити?
- Я вирішив прислухатись до поради друга, тому залишусь тут надовго.- сказав Нік, дивлячись вдалину.