Глава 5

                                                                              Розділ 1
5 вересня 1260р. 08:43
Шариз, Саранидський Султанат
   Команда Ніка припливла в Шариз - прекрасну столицю Саранидського Султанату. Місто було справді величним і вважалось одним з найбагатших в Кальрадії. Всі будівлі збудовані з міцної обпаленої глини та виконані в стилі південних народів. Стіни оточені загостреними палками, призначених для захисту від ворогів.
- Що тепер робимо?- спитав Фірентіс, йдучи поряд з Ніком.
- Йдемо на північ, в Булугу.
- Ми не могли одразу в Верчег плисти. Звідти до Булуги два дні шляху.
- Якщо ти забув, то я нагадаю, що норди активно нас шукають, тому не думаю, що такий загін диивних людей міг би непомітно пройти через північні райони нордів.
- Можна було б, хоча б в Правен.
   Команда йшла містом, а люди кидали на них дивні погляди, особливо затримуючи погляд на Летардіані та Торувіель.
- В вас тут теж люди не люблять тих, хто відрізняється від них?- спитала ельфійка.
- Ні,- відповів Фірентіс,- просто вони ніколи не бачили нольдорів. Більшість з них не знають, що Пендор взагалі існує. Для них інші раси - це просто казки чи забуті легенди.
   Вони прийшли на ринок, де було багато людей, а в повітрі весь час залишався запах прянощів та продуктів. Йдучи, Нік бачив дивних людей, які стежили за командою.
- Щось не так,- сказав Нік.
   Чоловік оглянувся навколо та витягнув ножа. Майже миттєво те саме зробили більшість людей, що були на ринку. Друзі Ніка приготувались до бою.
- Я не думаю, що нам потрібні проблеми,- сказав Рейн.
- Здається, капітан корабля нас здав,- сказав Фірентіс Нікові.
- Так, я впевнений, що вам не потрібні проблеми,- з-за рогу вийшов чоловік в дорогій броні. Нік колись бачив його, тому впізнав капітана міської гвардії.
- Ти мене, звісно, вибач, але мені здається, що тебе весь час переслідують якісь солдати,- прошепотів Фірентіс.
- Чого вам треба?- спитав Нік в чоловіка.
- Мені? По-перше, Шариз зараз переживає непрості часи, тому ми слідкуємо за всіма, хто прибуває в місто. По-друге, капітан корабля сказав мені, що в місто прибула озброєна команда, яка може переслідувати недобрі наміри.
   Фірентіс глянув на Ніка поглядом "Я ж казав".
- По-третє,- продовжував чоловік,- як би це дивно не звучало, але Емір Лакем та Леді Софія попередили мене, що ви їхній близький друг, тому, якщо ви будете в місті, щоб я знайшов вас та повідомив, що ви запрошені на весілля.
- Нічого собі співпадіння!- засміявся Фірентіс.
   Нік глянув на Фірентіса засудливим поглядом.
- Я б з радістю, але в нас занадто мало часу,- мовив Нік з легким роздратуванням.
- Боюсь, що я вам не залишав вибору,- капітан гвардії переможно усміхнувся.
   Нік роздратовано видихнув та обернувся до Фірентіса.
- Вирушайте в Булугу. Покажеш їм дорогу.
- Я залишусь з тобою,- сказав Летардіан,- За тобою полюють Нічні Вершники, тому допомога тобі не завадить.
    Нік кивнув в знак згоди і вони пішли за гвардійцем. Через кілька хвилин вони зайшли в величезний та розкішний палац, який виблискував на сонці дорогими металами, а вся земля навколо палацу викладена дорогою бруківкою.
- Я тут подумав,- сказав нольдор, коли вони заходили в палац,- Чи є ще якісь короновані голови, яких ти не бачив?
- Так, є, але я надіюсь, що вже їх не побачу.
- Ніку!!!- крикнула молода та красива дівчина, що підбігла та обняла його,- Я так рада, що ти живий.
- Я... Я теж радий тебе бачити,- ніяково сказав Нік та здивовано глянув на ельфа,- Неймовірно виглядаєш.
- Дякую,- сказала дівчина, коли відпустила чоловіка, та перевела погляд на нольдора і відрекомендувалась,- Софія.
- Летардіан,- сказав ельф,- Не думаю, що ви мене пам'ятаєте. Багато років тому, ви і ваш брат принесли раненого Ніка в таверну. Тоді ви довірили мені його життя.
- Я пам'ятаю,- усміхнулась дівчина,- Я дуже вдячна, що ви врятували його.
- Я чув, що ти скоро одружуєшся,- сказав Нік. Їхні голоси ехом відлунювались в величезній залі палацу.
- Так. Я й не думала, що ти прийдеш.
- Мене ввічливо запросили. 
- Ввічливо?- здивувався нольдор.
- Кохана, це наші гості?- спитав чоловік в дорогому вбранні, підходячи до дівчини.
- Так, вони мої друзі.
- Пробачте, але нам треба готуватись до урочистостей,- чоловік взяв дівчину за руку, поцілував та повів за собою.
- Удачі,- сказав Летардіан та обернувся до Ніка,- Що?
- Не подобається він мені. Звичайни зарозумілий, тупий засранець.
- Це краще, ніж тупий засранець, який майже ніколи не буває вдома та в будь-який момент може померти.
- Це ти зараз на мене натякаєш?
- Я зараз прямо про тебе говорю. Я розумію, що ти три роки жив відлюдником, але це не змінює того факту, що ти маєш знайти когось, з ким можеш прожити решту життя, а для цього, ти мусиш покінчити з теперішнім способом життя.
- Повір, я не раз думав про це. Мені давно набридло бути мандрівним найманцем. Я пробував пов'язати своє життя з Юлією, але ти знаєш, що вийшло.
- Я думаю, що ти просто вирішив інакше. Навіть будучи з Юлією, ти продовжував займатись тим, що робиш зараз. Скільки часу пройшло після її смерті? Років п'ять? Я знаю тебе достатньо добре. Ти просто не хочеш цього робити. Тобі подобається бути мандрівним найманцем та забирати життя людей. Ти просто не хочеш цього визнавати.
- Можливо. Також можливо, що в мене просто немає альтернатив.

                                                                                Розділ 2
5 вересня 1260р. 09:17
Замок Булуга, нейтральна територія
- Не думаю, що варто будити "дракона", поки він спить,- сказав Джеремус, підходячи до Лезаліта, що збирався в дорогу.
- Повір мені, друже, цей "дракон" вже прокинувся і дуже голодний. Ми маємо їх макимально послабити, доки вони не прийшли сюди.
- Ти лише ризикуєш нашими людьми.
   Лезаліт застрибнув на коня та, разом з кількома десятками воїнів, виїхав з замку.
- Це закінчиться тріумфом смерті,- сказав Старійшина, підійшовши до Джеремуса.