Глава 2

                                                                                  Розділ 1 

14 серпня 1260р. 08:20
Замок Булуга, нейтральна територія
- Що ти робила весь цей час?- спитав Нік, ідучи разом з красивою біловолосою дівчиною. Навколо метушились люди, які вже готувались до нападів нордів або вегірів, тому облшатовували замок для захисту.
- Ходила по світу, шукала роботу,- відповіла дівчина,- Два роки тому я знайшла чоловіка, який сказав, що знайомий з тобою, тому вирішила залишитись з ним, бо вирішила, що так буде безпечніше.
- Останній раз я тебе бачив, коли витягнув з Нольдорського Лісу.
- Так, я пам'ятаю. Після того, я повернулась до родини. Матір померла через кілька місяців після нападу бандитів, а батька забрали з собою. Я не хотіла залишатись сама, тому почала їздити по світу та чіплялась за будь-яку роботу, щоб не померти з голоду... Я чула, що ти здолав Чорний Орден. Це правда?
- Це не тільки моя заслуга. Тоді померло кілька тисяч воїнів, які захищали Дирим.
- Ой, та годі тобі!- вона легко штовхнула Ніка в плече,- Мій брат став найпопулярнішою людиною за останнє десятиліття. Кілька років всі вважали тебе мертвим. Ти ж розумієш, який подив викличеш в людей, коли вони дізнаються, що Нік Блек захопив цей замок. Крім того, стратегічну ціль у війні. Такого нахабства тобі Яроглек не побачить.
- Так, це спричинить багато проблем,- погодився Нік.
- Я бачила тебе в битві. Ти так погано б'єшся чи тобі жаль ворогів?- сміялась Іміра.
- Я бачив твій стиль. Занадто часто відкриваєшся, що дає противникам можливість атакувати тебе.
- Я можу себе захистити.
- Так, я знаю.
- Ми давно не бачились, тому я маю дещо для тебе,- сказала дівчина.
   Вони підійшли до одного з столів, що був коло стіни замку. Коло стола стояв чоловік, який розкладав зброю.
- Це мій друг - Роб,- сказала Іміра.
- Нік.
- Робе, мій брат хоче глянути на нашу особливу розробку.
   Чоловік кілька секунд осудливо дивився на Іміра, потім перевів недовірливий погляд на Ніка, але витягнув лук та кілька стріл з різними наконечниками.
- Надіюсь, що ти вмієш стріляти з лука,- сказала Іміра.
- Ще не жалівся.- відповів Нік.
- Чудово. Дуже рада, що тобі не треба пояснювати, що таке лук і що з ним роблять.
   Нік хотів відповісти, але стримався, лише важко видихнувши повітря, що було в легенях.
- Ну добре,- продовжила дівчина,- Тятива лука дуже натягнута, тому можна стріляти на дуже великі відстані. Вона зроблена з спеціального волокна, яке ми створили штучно, тому порвати тятиву дуже складно, але й натягувати нелегко. Якщо справа дійде до ближнього бою, то цей лук зможе допомогти. Він зроблений з твердого та міцного, але легкого дерева, що росте тільки в Нольдорському Лісі, тому якщо ти не хочеш вбивати противника, ти можеш перемогти його, використовуючи цей лук, по суті, як посох.
- Я вражений,- трохи здивовано сказав Нік.- Хто зробив його?
- Взагалі-то, ми.- дівчина взяла стрілу з зеленим наконечником,- Лук - це, звісно, добре, але лише він тобі не допоможе, тому тобі треба мати при собі й кілька стріл. Це - отруйна стріла, але покращена. Замість того, щоб намащувати кожного разу отруту на стрілу, тепер отрута є всередині наконечника, який легко ламається всередині тіла, через що отрута одразу потрапляє в кров та поширюється по тілу.
- Так, колись вже мав справу з чимось схожим,- сказав Нік, згадуючи отруйну стрілу бандита, що ледь не вбила його.
- Це вже інше,- Іміра обережно відклала зелену стрілу та взяла до рук синю,- Ми з Робом робили її цілий рік, тому надіюсь, що ти оціниш. На кінці стріли є мотузка, тому якщо тобі варто піднятись на якийсь будинок чи скелю, ти можеш скористатись цим. Механізм, що всередині піднімить тебе вгору і ти опинишся там, куди тобі потрібно було залізти. На жаль, технології нашого часу не такі розвинені, тому броньованого лицаря вона не підніме. 
- Я не ношу важкої броні. Вона обмежує рух та забирає багато енергії в бою,- сказав Нік.
- Ця стріла,- Іміра показала червону стрілу,- має схожий ефект з отруйною, але краще пробиває броню. Всередині є масло, яке загоряється при розбивання наконечника, тому жертва...як це сказати... починає горіти.
- Доволі неприємне відчуття,- сказав Нік і одразу додав,- Зі мною такого не було, але я впевнений.
- Це,- дівчина вказала на чорну стрілу,- вже краще. Набагато краще. Всередині є вибухова суміш, яка вибухає, коли стріла потрапляє в ціль. Ти чув колись про петарди?
- Так. Їх використовують Нольдори для того, щоб залякати противника чи небажаних гостей.
- Це точно. Я вражена, що ти так багато знаєш. Я завжди вважала тебе тупим. Зараз - це неважливо. Ці стріли мені допоміг зробити один з нольдорів, який знає секрет виготовлення петардів.
- Наскільки сильний вибух?- спитав Нік.
- Може вбити броньованого лицаря, або, якщо йому пощастить, серйозно поранити його та вивести з бою,- сказав Роб.
- Вражає,- сказав Нік.
- Це.- сказала дівчина, беручи до рук білу стрілу,- Найкраще, що ми робили. Наш шедевр, принаймні, до недавнього часу.
- Що це?
- Це - особлива стріла. Коли ти стріляєш, опір повітря руйнує її оболонку, тобто наконечник такорпус стріли, тому з'являються менші стріли, які зберігають швидкість польоту більшої. 
- Ось це дійсно вражає,- Нік обережно взяв стрілу в руки.- Скільки малих стріл в одній великій?
- Десять. Ми хотіли збільшити кількість, але тоді дуже зменшується швидкість польоту, тому ми вирішили обмежитись десятьма.
   Роб завбрав в Ніка білу стрілу та сховав її до інших.
- Це дуже небезпечна зброя і я не хочу, щоб вона потрапила не в ті руки, але я тобі довіряю, тому... вважай, що це мій подарунок,- дівчина усміхнулась.
- Дякую,- Нік обняв сестру.
- Доки ти ще не пішов, я хочу ще дещо тобі показати.
- Я не думаю, що це хороша ідея,- сказав Роб.
- Він мій брат і я йому довіряю. Ми просто покажемо.
   Роб зітхнув та витягнув довгу дерев'яну конструкцію з дивним гачком.
- Що це?- спитав Нік.
- ми ще не придумали для цього назву, але вважаємо це нашим найкращим шедевром,- сказала Іміра.
- Найнебезпечніша зброя, що існує на даний момент,- мовив Роб,- ні в кого, крім нас, такої немає.
- Я не хочу, щоб вона "світилась" тут,- сказала Іміра та сховала зброю.- Ходімо в ліс.
   Іміра, Роб та Нік вийшли з замку та зайшли на кілька кілометрів вглиб лісу.
- Можеш спробувати,- сказав Роб і Нік побачив якусь дивну посмішку.
- Не мели дурниць! Ніхто не буде з неї стріляти.
- Чому? Якщо ви створили зброю, то її варто колись спробувати.- захоплено сказав Нік.
- Так, але наш друг, який нам інколи допомагав тестувати зброю, минулого разу помер,- сумно сказала Іміра.
- Якщо точніше, то його розірвало на шматки від вибуху, що стався коло його плеча. По суті, залишились тільки ноги.- говорив Роб.
- Ясно,- сказав Нік, захоплення якого майже зникло,- але ви ж її доробляли. Ви ж її доробляли, правда?
- Ми думаємо, що проблема в занадто великій кількості пороху.
- Чого?
- Особливої та складної речовини, що легко детонує. З неї зроблено нольдорські петарди та вибухові стріли,- пояснила Іміра,- Тебе ніхто не змушує використовувати цю зброю.
- Але ніхто з нас не наважиться натиснути на спуск, після того, що ми побачили,- сказав Роб.
- Добре,- розгублено сказав Нік,- Надіюсь, що мене не розірве на шматки.
   Доки Роб готував зброю, Іміра стояла в стороні та намагалась не думати про найгірше. Нік хотів підійти до неї та підбадьорити її, але перед ним став Роб, даючи зброю.
- З ним все буде добре.- сказав Роб, взявши дівчину за руку,- Ми вдосконалили зброю, тому проблем бути не може.
   Нік відійшов на кілька метрів, прицілився та, вагаючись, натиснув на спусковий гачок. пролунав дуже голосний вибух, від якого в Ніка заклало вуха. Слух до нього повернувся через кілька хвилин. Іміра підійшла до Ніка і чоловік не міг не побачити, якою вона була щасливою. Роб підійшов до дерева, в якому куля зробила отвір. 
- Стріли та арбалетні болти не такі ефективні, як це,- говорив Нік,- але цілитись з цього важко, бо зброя нелегка. Підготовка займає багато часу, тому не думаю, що найближчим часом вона зможе витснити луки чи арбалети. Проте, якщо зробити так, щоб кулі, що є всередині, заряджались самі, а пороху було достатньо на кілька пострілів - це може стати зброєю, яка пройде крізь століття... Мушу визнати, що це найдивовижніша зброя зі всіх, які я тільки бачив у своєму житті.
   Троє людей ще говорили деякий час, а коли повернулись, то побачили на вході Джеремуса, який якраз шукав Ніка та Іміру. Без зайвих питань, вони пішли за майже безволосим чоловіком та ввійшли в головний зал, де вже сиділи Фірентіс, Лезаліт, Борча та старий.
- Якщо вже всі прийшли, я б хотів дещо сказати,- почав старий,- Я б хотів подякувати вам всім, бо якби не ви, то моя мрія ніколи б не здійснилась. Надіюсь, що цей замок послужить добрим цілям і не стане притулком для бандитів чи розбійників, але стане чудовим домом для всіх потребуючих.
- Якби не ви, цього всього б не було,- сказав Нік,- тому це ми маємо дякувати вам. Ви перші підняли людей на боротьбу, а ми просто допомогли перемогти.
   Старий кивнув в знак подяки Ніку і Лезаліт почав.
- Я думаю, що ніхто не буде проти, якщо я скажу, що те, що ми зробили - це зародження ордену. Нового та могутнього ордену. Ми, звісно, ще не перемогли. Нас оточують вороги, які можуть в будь-який момент напасти на нас, але ми повинні думати про майбутнє, тому я думаю, що ніхто не буде проти, якщо я скажу, що магістром цього ордену має бути Нік Блек, який і почав цей бій. В його жилах тече кров імператора Кальрадії, хоча він цього не хоче визнавати. 
- Не думаю, що це правильно, бо без вас, я б був вже мертвим,- сказав Нік,- а щодо крові імператора Кальрадії, то Іміра нічим не гірша від мене. Я не правитель, я воїн. Моє місце на полі бою, а не на красивому коні, з пагорбу спостерігати за перебігом битви. Я впевнений, що Іміра впорається з посадою магістра.
- При всьому бажанні, я не можу. Кальрадія - це не Пендор. Люди не визнають правителя-жінку, тому я не можу,- сказала Іміра.
- Так, я вже старався переконати її заявити про свої права, але вона була проти,- сказав Лезаліт.
- Я не готовий до цього.
- Ти маєш найбільше досвіду серед всіх нас. До того ж, в тебе будуть чудові радники,- усміхнулась Іміра.
   Нік кілька секунд дивився на Іміру, а тоді кивнув в знак згоди.
- Перш за все, ми маємо знайти союзників,- почав Нік,- тому що норди та вегіри будь-якою ціною спробують захопити цей замок.
- Вегіри ослаблені війною на два фронти, тому вони не будуть кидати свої ресурси на нас,- мовив Лезаліт,- але з нордами інша справа. Оновлення армії дуже сильно збільшило їхню кількість та якість, тому нордів позбутись набагато важче.
- Норди втратили багато людей в війні з вегірами, тому раптовий напад свадів з тилу змусить їх забрати звідси свої війська.
- Це, звісно, добре, але чому ти вирішив, що Харлаус буде допомагати нам?- спитав Фірентіс.
- Я і декілька людей домовимось з ним про мир та укладемо оборонний союз,- говорив Нік,- Зараз нам потрібна підтримка місцевого населення. Я б хотів, щоб Старійшина взяв кількох людей та зібрав добровольців для оборони замку і переконав людей, що ми не загарбники. Норди можуть взяти нас в облогу, тому нам потрібні припаси. 
- Я з радістю спробую вам допомогти,- сказав Старійшина.
- Я, Лезаліт та Іміра підемо до Харлауса, щоб домовитись про вигідні умови договору.
- Я краще залишусь тут,- сказав Лезаліт,- Я керівник найманців, тому буде краще, якщо командир не буде відходити від них. Крім того, скоро має прибути підкріплення, тому ми зможемо краще організувати оборону.
- Тоді з нами піде Фірентіс. 
   Фірентіс кивнув в знак згоди.
- Я міг би піти в місто та дізнатись, що про нашу авантюру говорять лорди, солдати, міщани та інші,- сказав Борча, не відриваючись від випивки.
- Це було б чудово, але старайся діяти тихо.- сказав Нік.
- Я займусь бороною замку та навчатиму людей тому, що може знадобитись в бою,- сказав Джеремус. 
- Я думаю, що Роб міг би вам допомогти,- сказала Іміра.
- Так, Роб талановитий чоловік, тому може допомогти.
- Треба вирішити, хто буде головним, поки тебе не буде,- сказав Старійшина.
- Я думаю, що Лезаліт буде найкращим вибором, оскільки він має контроль над гарнізоном і талановитий воїн.
   Всі погодились та почали готуватись.