Глава 1

                                                                            Розділ 1
4 серпня 1260р. 21:31
Околиці Ривачега, Королівство Вегір
   В старій хижині на березі озера, легко примостився в кріслі чоловік з не дуже охайною бородою та довгим нечесаним волоссям. Вмостившись зручніше, він взяв до рук книгу, що була неподалік та почав читати. Раптово хтось постукав в його двері. Чоловік неохоче відклав книгу та підійшов до дверей.
- Патруль міста Ривачег,- сказав один з солдатів.
- Чим я можу вам допомогти?- спитав чоловік.
- Ми дізнались, що ви допомагали небезпечному злочинцю та вбивці. Боярин дав нам наказ вистежити його та вбити, або заарештувати.
- Я радий, що ви виконуєте свою роботу, але я нічим не можу вам допомогти.
- Пусти нас в дім, шоб ми його роздивились.
- Пробачте, але я не можу. Дім - це мій особистий простір, тому я б хотів, щоб він залишався особистим.
- Нас не цікавить твоя думка. Пусти нас, щоб в тебе не було проблем.
- Пробачте, пане сотнику, але я не можу.
   П'ятеро солдатів одночасно витягнули мечі.
- Я б не хотів починати бій. Я впевнений, що у вас є сім'ї, які чекають вас і будуть за вами сумувати.
   Солдати накинулись на чоловіка. Він ухилився від удару мечем та легко зламав руку одному з солдатів. Другий солдат спробував вдарити чоловіка, але той ухилився від удару та, вдаривши солдата в ногу, відправив його у нокаут. Третій і четвертий солдати атакували одночасно, але чоловік ухилився від одного удару та легко ранив іншого солдата. Тоді у бій вступив командир. Сотник напав на чоловіка, але той ухилився від удару противника та сильно вдарив його, від чого командир впав на землю.
- Я ж казав, що не хочу битись, але ви, солдати, завжди робите все по-своєму,- сказав чоловік, присівши коло командира.
- Хто ти такий?- розлючено спитав сотник.
- Чоловік-привид.
- Ти помер три роки тому.
- Так, тому я залишу тебе живим, бо тобі всеодно ніхто не повірить. Я радий, що мені не довелось тебе калічити.- сказав чоловік та пішов в будинок.

8 серпня 1260р. 13:54
Ривачег, Королівство Вегір
   Чоловік прогулювався по вулицях холодного міста сховавши голову під капюшоном.
- Бродягам не місце коло моєї лавки!- крикнув торговець до маленької дівчинки, коли чоловік проходив повз.
- Будь ласка, пане, наше село спалили на війні. Мені і моєму брату немає що їсти.- благала дівчинка. Коло неї стояв ще молодший хлопчик, який налякано роздивлявся все навколо.
- Помираєш з голоду?! Тоді йди жри каміння або сніг!
- Ти їм даси те, що вони хочуть,- сказав чоловік, підходячи до торговця. 
- Ще один бродяга. Пішли всі звідси геть! Ви розлякуєте клієнтів!
   Торговець раптово заткнувся, коли за сантиметр від його голови пролетів ніж, якого кинув чоловік. 
- Ти їм даси те, чого вони хочуть.- сказав чоловік.
   Тоді торговець побачив очі чоловіка, від яких кров в жилах холола.
- Беріть все, що хочете!- налякано крикнув торговець та втік.
- Дякую,- сказала дівчинка.
- Обов'язок сильніших - захищати слабших. Крім того, колись мені може знадобитись твоя допомога.
   Дівчинка кивнула головою та пішла до ящиків з їжею. Чоловік пройшов кілька метрів, коли його хтось взяв за плече. Чоловік вміло викрутився та приставив ножа до горла незнайомця.
- Тобі пощастило, що я тебе не прирізав,- сказав чоловік, впізнавши свого друга.
- Ніку, чому ти завжди такий агресивний?- спитав Фірентіс.
- Ще раз назвеш моє ім'я і тоді точно будеш трупом,- сказав Нік.
- Добре, я зрозумів.- Нік відпустив Фірентіса та сховав ніж,- Я чув, що ти помер.
- Не вір всьому, що чуєш. Як бачиш, я живий.
- Ти в Ривачезі? Хто б міг подумати?! Наскільки я знаю Яроглек призначив немалу нагороду за твою голову.
- Так, я знаю, тому я тут,- сказав Нік,- Якщо хочеш десь сховатись, то роби це перед носом того, хто тебе шукає.
- Це найгірше, що я чув у своєму житті.
- Що ти тут робиш? Наскільки я пам'ятаю, ти і весь загін в розшуку.
- З нас зняли звинувачення... Якщо це так можна назвати.
- Інсценували смерть?
- Так, в бою під Сарготом. Фанатики Чорного Ордену вирішили відновити могутність Марнида, тому напали на Саргот. Ми опинились між ними та військами нордів, тому вирішили, що якраз час тікати. Ніхто не буде шукати тіл на полі бою. Після цього ми розійшлись по Кальрадії.
- Значить, ви такі самі, як і я,- сказав Нік.
- Так. 
   На торгову площу вийшов військовий загін.
- Що відбувається?- спитав Фірентіс.
- Я тут не довше ніж ти, але думаю, що це так званий "збір воєнної данини": армія насильно забирає в людей їжу, золото та особисті речі, нібито на потреби війни.
- Розбійники,- підсумував Фірентіс.
- Легалізовані розбійники,- підтвердив Нік.
- Зрозуміло. Тоді як в старі-добрі?
- Ні. Я не хочу в це втручатись.- сказав Нік.
- Що? Ці виродки грабують людей, а ти не хочеш втручатись? Я пам'ятаю, що ти знищив Чорний Орден через те, що вони хотіли припинити всі війни, вбивши багато людей.
- Це не те саме! Тоді були інші часи!
- Не кажи, ніби це було сто років тому. Я добре пам'ятаю битву під Диримом,- розлючено сказав Фірентіс,- Кожен крик, плач, розпач, біль, удар, смерть.
- Я теж там був.
- Так, я знаю. Ми боролись за те, щоб люди могли жити. Наша битва продовжується!
- Моя битва закінчена,- сказав Нік.
- Скільки тобі років? 28? Ти говориш, ніби ти семидесятирічний ветеран війни.
   Нік розумів, що Фірентіс правий і не хотів, щоб звичайні люди страждали.
- Добре, але без убивств,- сказав Нік, коли Фірентіс потягнувся за мечем.
- Це дуже ускладнює завдання.
- Такі мої умови.
   Нік підійшов до солдатів, які забирали продукти в наляканого торговця.
- Пішов геть!
   Нік нічого не сказав, а лише сильно вдарив солдата. Той скривився від болю, тому він добив його ударом по шиї. Фірентіс теж вступив в бій. Він швидко ухилявся від ударів та залишився переможцем.
- Дякую,- сказав торговець, коли солдати лежали на землі.
- Нік мовчки кивнув і двоє воїнів швидко покинули вулиці Ривачега.