Глава 4

Лео спостерігав за тим темні води омивали берег. Батько знову зізвав своїх союзників, щоб обсудити надважливі проблеми, а от хлопцю це було не цікаво. Він ніколи не бачив Аспери і для нього Аспера була лише згадкою в словах батька і інших. Іноді він уявляв яка та країна, його уява генерувала картинки з того тексту який він отримував з книжок. Це була дивна держава, з дивною історією. Лео сидів сам недалеко від їхнього будинку, він не мав права відходити далі. Октавіан постійно говорив йому що їх вороги лише чекають на те коли зможуть пролити кров справжніх королів. Лео ж мало в це вірив, йому просто не хотілось щоб так сталось, пролий асперці тут кров то вони точно розпочнуть війну. 

Лео відразив помітив Міту. Хлопець не старався приховувати свій прихід, а йшов вальяжно, нарочито. В руках він крутив свій кинжал і наспівував пісеньку. Кроки Міти впевнені, а його сіре волосся було брудне. Лео лише молився в думках щоб це була не кров, але брунадні плями говорили інше. На світлій шкірі обличчя Міти майорів свіжий поріз, але хлопець був задоволений. Міта плюхнувся біля нього і протягнув свої довгі ноги. 

- Що на чорт з тобою сталося? - запитав Лео, його око ледь не дьорнулось від гніву. 

- Ех, деякі людоньки вважають що можуть брати чуже - хмикнув Міта, ховаючи свій кинжал. - Що? Не дивись на мене так ніби я вбив невинного. Той хлопак хотів дівку обезчестити. 

Лео сумнівався. Він знав про любов Міти до жорстокості і драк. Але сіроволосий хлопець настільки впевнено це сказав, що Лео починав вірити. До того ж Міта не вмів брехати, його вуха червоніли, а сам він починав нервувати. 

- Я гарно йому полоснув по обличчю - хіхікнув Міта. - Він думав що в наших землях таке норма. Типу ми ж з Далеких країв, а отже і саме далекі від цивілізації. 

- Стоп! То це був не місцевий? 

- Ну я це зрозумів по його акценту - спокійно відповів Міта. - Все ж занадто дивно він говорив деякі слова. Хотів показатися з Астри, але я то астрійців знаю як себе. 

А це було правда. Матір Міти являлась астрійкою і він знав астрійську на високому рівні. Та й сам Міта був зовнішньо схожим на астрійця, а ніяк не на вихідця Далеких країв. 

- Потрібно сповістити про це батька 

- Ага, і що ти йому скажеш? - запитав Міта дивлячись на темні води моря. - Що твій друг почав драку за честь якоїсь дівки. І як що від дядька Октавіана мені нічого боятись, то от мій батько знову мені влаштує всі круги пекла. Ти ж знаєш що мій батько проти моїх "подвигів". 

О так батько Міти був ще тією жорстокою людини. Аарон був відомим своїм черствим характером і. напевне, тільки Октавіан і дружина Аарона Феліція, могла його терпіти. Аарон жорстокий і але принциповий чоловік, який з Міти намагався завжди зробити слухняного воїна який буде виконувати всі його накази, але от сам Міта обожнював все робити навпаки. Але страх перед баткьо бувало тормозили його геніальні ідеї. 

- Ні, Міто, це реально проблема - проговорив Лео. - Може це був шпигун корони Аспера 

- Тоді корона Аспера втратила член свого шпигуна. Слухай, Лео, тобі вже як і твоєму баткьові вже мерещуться асперці. У них там зараз нова влада, їм зараз точно не до нас. До того ж якщо він шпигун то чого шпигував в тороговир рядах, а не біля вашого будинку чи там не біля наших військових зібрань. 

Міта був правим. Але Лео непокидала думка що цей чоловік не просто так з'явився. Що вони ще зустрінуться з лже-астрійцями і їм буде не дуже добре. 

***

В будинку було тихо коли Лео повернувся додому. Як повідомили йому слуги то батько покинув будинок як півгодини тому. Міта першим плюхнувся на диванчик в залі. Він все ще впевнений що говорити Октавіану за цю ситуацію не треба, всеодно той чоловік загинув від втрати крові. 

- Я йому член ледь не відрізав, ти думаєш він встиг залатати рани? 

- Але всеодно. Чи багато ти чужинців бачив в Делаких краях? 

- Питанням на питання. Але Лео, моя мати чужинка, та і ваша сімейка чужинці - заспкоював хлопця Міта

Далекі краї ворожі землі, де чужинців бачили рідко. За розповідями батька його і матір Лео прийняли вороже, довгий час їм прийшлось вигризати своє місце під сонцем, а після народження Лео це стало ще важче. А тут невідомий чоловік спокійно прогулювався по торговим рядам де жило безліч крадіїв і міг зустрітись хтось подібний до Міти тільки старшим і більш божевільним. Міта дивився на нього, чекаючи що ж скаже Лео. Лео відчував що Міта хоче від нього почути що він відмовляється про свої думки про шпигунів. 

- Хлопче, в тебе паранойя, тому давай. Сходимо провітримось! 

Лео довго не збирався. Лише взял кинжал і накинув плащ. Міта ж не збирався приховувати свою зовнішність, що говорило проте що хлопчина не буде робити дурниць. Лео надівся що Міта не встрягне в ніщо таке за що їм прийдеться пояснювати батькам. 

Вони вийшли коли сонце стояло в зеніті, і хмурі будівлі Ділеких країв хоч трохи але отримали яскравих кольорів. Ця місцевість могла б стати притомою для життя якби не довгий час служіння для Аспери в якості країв ссилки, але згодом Далекі краї змогли вибороти незалежність, але злочинність так і не зникла. Це депресивне місто, воно затягувало наче болото. Кожен хто хоч трохи мав краплю доброти мав приховувати її за жорстокістю, а наївні ставали жертвами. Лео пощастило що його батько Октавіан, а Міта друг, інакше він зі своїм духом давно б вже став обідом для черв'яків.