Глава 3

- Ага! - скрикнув Теодор дістаючи вудочкою велику рибину

Поки його батько та сім'я відпочивали після святкування коронації короля Оріона Теодор разом зі своєю свитою вирвався на риболовлю яку юний лорд обожнював, поряд з ним був його брат Адріан який також тримав вудочку, але йому не щастило спіймати ні одної рибини, що дуже злило спадкоємця Неймалів. Він відкинув вудку в воду і та булькнула. 

- Ти занадто нервовий, брате - проговорив насмішливо Теодор 

- А ти легковажний - буркнув Адріан. - Наше королівство сидить на пороховій бочці яка от-от підірветься і ми разом з нею. Батько каже що молодий король може не втримати владу через нестачу досвіду. 

- Ага, тому зараз короля всі оточують як квочки. Наш батько взагалі зглузду з'їхав цілодобово навчає бідного хлопця грошовій грамоті. 

- Ну не лише нам терпіти старого - усміхнувся Адріан 

На березі річки було тихо. Теодор давно запримітив цю місцину і не збирався її віддавати комусь, при дворі навіть стали називати цю місцину Галявиною Неймала. Іноді Теодору хотілось побути самому, заховатись від всього того шуму замка який його оточував. Теодор навіть хотів поїхати додому у Сонячну впадину, але батько ніяк не бажав відпускати сина додому де в той час керував замісник Альбрехта. І це злило Теодора. Теодор ніколи не був для батька чимось важливим, він був другим сином який неотримає майже нічого, звичайно він би міг звабити якоюсь вдову багатенького лорда і жити щасливо на чужі гроші, але думка проте що йому прийдеться спати зі старшою жінкою лякали його. Або був ще шлях піти в Стражи і вірою і правдою служити королю, але потім забудь про жінок і випивку, а це також величезна втрата для Теодора. 

Теодор кинув рибину в мішок і відійшов трохи від свити. Він став біля великої тополі. На корі старого дерева були вирізані різні малюнки, деякі з них залишив і сам Теодор. Коли він був маленьким то зустрів тут дивну жінку яка пророкувала йому що він стане монстром якого будуть боятися усі, але Теодор був душею для всіх. Чоловіки любили його за його веселий характер, а жінки готові були віддати все аби такий красень запропонував їм шлюб, хоч він і не мав великого спадку. 

- Іноді, Теодор, треба звертати увагу на інших, а не думати за себе - роздався жіночий голос з-за спини хлопця. 

Він вже чув цей голос 7 років тому, коли йому 12. Теодор поглянув на жінку яка стояла перед ним. Світ втратив фарби, а свита навіть не звертала уваги на те що відбувалось за їх спинами. Жінка зовсім не змінилась за ці 7 років, такаж висока, десь приблизно під два метри. Незнайомка одягнена в чорну сукню, а її обличчя заховане за залізною маскою через що голос звучить глухим. 

- Хто ти? Навіщо переслідуєш мене? - запитав Теодор 

- Забагато питань від тебе, хлопче 

Теодор дістав кинжал і виставив його перед собою, він готовий в будь-який накинутись на неї якщо вона буде йому загрожувати. Але на цей випад відьма лише засміялась. 

- Ти думаєш зможеш мене вбити цією голкою - проговорила жінка і підійшла до нього, вона взялась за гостру частину долонею, схопила з такою силою, що Теодор виронив кинжал на землю - я думаю, Тео-Тео тобі він не потрібен. Пам'ятаєш наші домовленості, прийшов час платити. 

- Теодор, що ти там застряг 

Теодор не відразу помітив що сонце знову засяяло, а жінки вже перед ним не було, на березі його чекав Адріан. Старший брат знервовано глядів на молодшого. 

- Що з тобою? - запитав хлопець 

- На сонці перегрівся - поспішив добавити незенький хлопчина з кудрявими чорним волосся. Син сеньйора Джорджа Георг був у свиті Теодора лише по зв'язку їх батьків. Георг був наче та лисиця яка завжди знайде до кожного підхід, але він не зміг знайти цього підходу до Оріона. - Давай приходь в себе, Тео, пора їхати в замок. Ех, знову почнеться нудне життя, і чому мій батько не хоче мене пустити то Стронгтауну. 

- Тому що після цього там байстрюків буде більше ніж у всій Аспері - підходячи сказав Теодор

***

Оріон вже цілу годину вислуховував проте які борги залишив за собою покійний король і з жахом розумів що корона в боргах. 

- Холодні ліси потерпають від банд з Далеких країв. - проговорив Ейранд. - Лорд Неймал звиичайно про це мовчить і намагається разом зі своїми братами їх прибуркати. Але я боюсь що вони не просто так полізли в наші краї. 

- Ви знову про мого дядька Октавіана? 

- Так, юний король, вони активізувались незадовго до смерті вашого батька, а також відомо що Октавіан намагається залучити Сапфірових лучників

Сапфірові лучники найкращі в своєму родові, вони служили лише срібникам. Їх можна було купити, але продатись іншому вони не могли. Оріон читав за них, найкращі в своєму родові, найсильніші, не кожен лучник Аспери навіть і наполовину зможе наблизитись до їх майстерності. 

Оріон тяжко зітхнув. Його правління починалось із можливої війни. Поки його батько правив 30 років був мир, а тепер його ж коронація несе кров і попіл. Неймали які захищають свої кордони в Холодний лісах, Далекі краї звідки тянулися тучі воїнів які бажали подарувати Октавіану корону. Все це плуталось в голові, він думав кожну ніч як йому робити, як зупинити війну яка може розгорнутися на теренах його держави. Але нічого не міг вигадати.