Глава 1

-    Король скоро помре
Слова Радника короля ударили по вухам молодого принца Оріона. Все його життя пройшло в тому що з нього робили гарного спадкоємця. Він був єдиною дитиною в сім’ї, що робило положення династії небезпечним, всі мужі держави хвилювались щоб Оріон не помер раніше батька не залишивши після себе потомства, але Оріон вижив. Хлопець уважно слухав лорда Ейранда, всі з дня на день чекали смерті його батька і це злило Оріона. Король Серан ще живий, лежить в своїх покоях, його опоювали опіумом і маком. Він ще зможе викарабкатись з лап смерті, але навіть вірний батькові Ейранд ходив хмурим і частіше нагадував Оріону проте що він стане королем. 
-    Мій батько ще живий – прохрипів Оріон
-    Але помре з дня на день – вимовив Ейранд, - юний принце, ти маєш розуміти що от-от отримаєш державу в свої руки. 
Лорд Ейранд не став далі вести розмову він покинув покої хлопця залишаючи Оріона самого. Принц жив у найсвітлішій частині замку, там де жили всі спадкоємці від початку правління короля Мерія. Мерій небажав аби спадкоємці відправлялись в інші регіони держави. 
Оріон сів на своє ліжко, схопився руками за світле волосся і ледь не взив від болі. Йому не хотілось ставати королем, не хотілось ховати батька, не хотілось залишатися сиротою. Але така воля Чорного Бога, він завжди забирав всіх людей, ні одному не вдавалось повернутись з царства Чорного Бога. 
На вулиці почався дощ, хмари різко набігли на ясне небо, і каплі з глухим стуком падали на вікно. Оріон поглянув в вікно, сіре небо, сіре повністю. Звучав звук грому, а блискавки розрізали небо. Одна з блискавиць, велика, яскрава з усієї сили вдарила в велике дерево що росло в подвір’ї внутрішнього двору, звук був наскільки голосним, що принц впав на землю і прижав руки до вух. Ні, це не громовиця, це знову ці голоси. Вони знову були в його голові, говорили про смерті, про каліцтва його людей. Вони шепотіли, а їх шепіт чувся в середині голові, такий скрегучий, голова наче ось-ось зірветься. 
Оріон, напевне, б так і лежав на підлозі якби до кімнати не прибігла захекана тітка Аполлея. Ця грудаста невелика жінка жила при дворі Сорена і була його рідною тіткою. Аполлея була пишною жінкою, а свої великі груди вона постійно підкреслювала гарним вирізом. Сама вона мала чорне волосся, квадратне обличчя і пухкі губи, а ще мала найжахливішу звичку у світі проникати в покої рідні без стуку. Але глянувши на обличчя принцеси Аполлеї Оріон зрозумів що щось сталося. Жінка злякана, весь час важко дихала, а її пальці постійно м’яли низ сукні. 
-    Оріон, твій батько – всхлипнула жінка і заридала що є сили падаючи на коліна. 
Оріон все зрозумів без слів. Тут і слів не потрібно було, реакція тітки говорила за неї сильніше ніж її слова. 

***

Столиця перетворилась на місто трауру. Королівський замок став тихішим ніж був. Кожен мовчав, а Оріон відчував на собі погляди. Такі гидливі, такі неспокійні, наче всі ці лордики і леді готові накинутись на нього, наче це він винен в смерті батька. Радник Ейронд був єдиним хто не дивився на нього вороже, але й навіть він відсторонився від хлопця. В костелі де було тіло короля було тихо, темно і пахло воском свічок. Оріон зміг прийти попрощатись з батьком лише на наступний день і то вночі. Він не хотів при всіх прощатись, він хотів побути наостанок з батьком сам. 

Холодне тіло короля Сорена зустріло його тишою. Батько наче спав, його зморене обличчя хворобою було спокійним, лише губи були покусані. Оріон присів біля труни батька і мовчки дивився на нього. Всі слова які він хотів сказати батькові в останнє просто зникли, а сам він боявся і дихнути. В залі було тихо, лише свічки горіли і їх воск з ехом сипався. 

- Батько, що мені далі робити? 

Тиша. Оріон і не очікував що зможе хоч щось почути від батька. Серан був мертвий і залишив йому у спадок ціле королівство яке не надто було радо бачити його престолі, але Оріон стане найкращим королем і він зробить все для цього. 

Почулись тихі впевнені кроки. Оріон глянув за спину і побачив молодого представника клана Неймалів. Молодий лорд Теодор Неймал був не набагато старше за самого Оріона, його золотисте волосся коротко обрізане, а сам він був одягнутий в чорне. Оріон не міг зрозуміти чому Теодор прийшов так пізно сюди, коли прощання з батьком були офіційно закінчені. 

- Добрий вечір, королю - тихо промовив хлопець и зробив поклон

- Я ще не король 

- Але через тиждень станете, якщо звичайно ваш далекий родич не встигне прибути сюди і не вихопить вашу корону. 

- Мій троюрідний дядько Октавіан у вигнанні і точно не зможе прибути в Центральні землі - фиркнув Оріон 

- Нехай же ваші слова почують боги і збережуть вашу владу - спокійно промовив Теодор 

Теодор був високим хлопцем, з темними очима. Оріон міг сказати що Неймал надто красивий як для чоловіка і що його майбутній дружині пощастить. Теодор сів на підлогу недалеко від Оріона і поглянув на покійного. Оріон замітив що на у нього висів кулон у вигляді каплі крові, кулон мав рідину і дехто з придворних дам шепотілись, що там справжня кров ворогів Неймалів. 

- Чому ви в таку годину прийшли до мого батька? - запитав Оріон

- Не лише ви, мілорд, хочете попрощатись з королем наодинці. - Мій батько змусив мене це зробити. Я взагалі не люблю дивитись на мертвих, вони мене лякають своїм спокоєм. От уявіть раніше ви бачили емоції цієї людини, а зараз ви бачите лише беземоційну маску. Жахливо. 

Теодор говорив це занадто серйозно, зовісм не був схожим на того весельчака, який міг в будь який момент розвеселити якусь придворну даму, чи вступити в спаринг з рицарем двору. Неймал піднявся на ноги і прошепотів на вухо покійнику, а потім таким же впевненим кроком вийшов з залу костела залишаючи Оріона в думах.