Розділ 38

  Роман та Влад їхали тоді містом, коли зателефонували. Роман увімкнув на своєму смартфоні гучний зв’язок для того, щоб і Влад мав змогу чути їхню розмову. Той самий Боря, двоюрідний брат Юри дуже швидко, з глузливими нотками у голосі розповів, що його хлопці зараз блокують машину на якій їхала їхня родина.

-Отож, ви там чітко зрозуміли в якій ситуації знаходиться ваша сімейка?- не то запитав, не то ще сильніше хотів налякати негідник.

-Чого ти хочеш?- запитав прямо Роман.

-Хочу, щоб відпустили Юру і тільки тоді ми відпустимо ваших,- висунули вимоги,- якщо ні, то наслідки будуть плачевні.

-Якого Юру?- поставив уточнююче запитання Роман.

-Не треба вдавати, що ти не розумієш, кого я маю на увазі,- незадоволено відгризнувся Боря,- колишнього нареченого твоєї сестри. Для керівника обласної прокуратури буде не проблема виконати мої умови негайно.

-Добре, я все організую,- Роман відразу погодився не замислюючись, а по-іншому він вчинити і не міг,- але якщо з ними щось трапиться…

-Нічого з ними не трапиться, якщо не будеш чудити. Даю тобі годину, а потім я передзвоню. На той час Юра вже повинен вийти зі слідчого ізолятора в якому він сидить і з нього повинні бути зняті всі звинувачення. Він спокійно повинен  сісти у червоне «Жигулі», яке за ним приїде. І тільки тоді ваша сім’я повернеться додому.

   Коли негідник відключився Влад додав ще більшої швидкості автомобілеві та вже за мить вони були біля будівлі прокуратури. Роман відразу передзвонив вищому керівництву в столицю та доповів обставини, які відбулися і що потрібно для того, щоб все вирішити. Керівництво увійшло в ситуацію й дало згоду.

-Ну що?- запитав збентежено Влад друга.- Що вони сказали?

-Дали добро. Але після того, коли  ці шакали звільнять нашу родину і всі вони будуть у безпечному місці за цю справу візьметься СБУ. Рано чи пізно Юра знову повернеться за грати, але вже зі своїми товаришами. Не буде їм спокою, як вони там гадають. Дивно, що Юрі, якому відома вся система погодився на таке. На його місці, краще відсидів би свій строк, який йому присудив би суд і вийшов би. А так його будуть постійно переслідувати й в кінці все одно ще більше отримає,- відповів Роман.

 -Тепер він вже не працівник поліції й ніколи ним не буде. Тепер він злочинець. А для злочинців ситуації переховування та постійної втечи є нормальною,- сказав на те Влад,- ну, тоді ти поспіши все тут організувати, і щойно цей шакал вийде до них поїдемо, щоб повернути нашу родину додому.

-Гаразд, не будемо гаяти часу…

  Згодом дорогу було розблоковано, «Жигулі» зникли у невідомому напрямку і Ніка та Дарина видихнули з полегшенням.

-Вони вже відремонтували сою машину?- вкотре перепитав Даня у своєї мами та тітоньки.

-Так відремонтували, як бачиш вони вже поїхали,- відповіла йому Дарина,- тепер ти можеш сходити у туалет, а потім ми повернемося додому.

-А чому ми не поїдемо  в той дерев’яний будиночок?- розчаровано надула губки Оленка.- Ви обіцяли нам пригоди.

-У той будиночок поїдемо якось на інші вихідні,- Ніка хотіла заспокоїти дітей.

-Бачу машину тата,- вигукнула раптом Оленка помітивши, як біля них зупинився позашляховик Влада.

  Всі повиходили з машин, обійнялися. Відчуття полегшення опанувало кожного із них, коли всі зрозуміли, що небезпека минула.

-Повертаємося додому,- об’явив радісно Роман.

  Минув час… Кінець літа… Весілля Дарини та Влада стало найказковішим, найзворушливішим днем в їхньому житті. Їхнє весілля було насичене, яскраве, розкішне…, зворушливе… Молодят прийшло привітати багато гостей, які  висловлювали багато приємних привітань, побажань, дарували подарунки… Дарина у пишному, весільному білому платті із вишитим корсетом мала вигляд справжньої королеви. Її мрія збулася і сьогодні вона вийшла заміж за коханого чоловіка. І тепер вони міцно тримаючись за руки впевнено будуть крокувати разом по життю. Цей день змінив життя не тільки Дарини та Влада, а також і Оленки, бо відтепер у неї з’явилася мама. Дарина всім своїм серцем бажала стати гарною, турботливою мамою. І у неї без сумніву це вийде… 

  Молодята щасливо усміхалася один до одного кружляючи у весільному вальсі.

-Кохаю тебе моя чарівна, мила дружина, моя кохана Даринка,- очі Влада сяяли, коли він дивився на неї.

-І я тебе кохаю, понад усе на світі кохаю,- відповіла вона йому.

-Ось так і замріть, поки я зроблю ще пару знімків,- Ніка навела знову об’єктив свого фотоапарата на молодят,- ви неймовірно гарні… А зараз Оленко, Даню, Роман йдіть всі сюди. Я попрошу, щоб нас всіх разом сфотографували…

  Не встигло закінчитися одне свято, як через тиждень прийшло інше – це перше вересня. Дарина зав’язала білі бантики Оленці, своїй донечці та одягла свою зелену святкову сукню. Поправила зачіску.

-А ти гарна мамо…

-Ти назвала мене мамою,- серце Дарини забилося ще щасливіше, а на очах навернули сльози.

-Я хочу тебе так називати,- Оленка розгублено подавилася на Дарину.- Можна?

-Звісно, що можна. Це найбажаніші слова для мене,- Дарина присіла навпочіпки та обійняла свою донечку,- я тебе дуже люблю. Це великий подарунок долі мати таку донечку як ти.

-І я тебе люблю мамо.

-Я вас теж люблю мої дівчатка,- до кімнати увійшов Влад,- я найщасливіший чоловік на світі, бо у мене є ви. Та нам варто поквапитися, бо ми ризикуємо запізнитися до школи в перший же день. Квіти, що я замовив вже привезли. Ви готові їхати?

-Так,- одночасно вигукнули Дарина та Оленка.

-Тату, мамо, а можна я вас обох за руки візьму?

-Звісно, що можна,- відповів їй Влад, а потім жартома додав,- головне від щастя не втратити свідомості.

-Я впевнена ти не з тих чоловіків, хто втрачає свідомість. Та все може бути, у такий-то омріяний день,- засміялася Дарина у відповідь.

  Роман зупинився на своєму автомобілеві біля школи одночасно з Владом.

-Встигли, а то я думав, що запінимося,- Роман мав схвильований вигляд потискаючи руку Владові,- всі ви гарні.