Розділ 37

  Напруга в родині Дарини зростала. Вони всі разом зібралися у вітальні крім дітей, які гралися на верху в кімнаті Дані.

-Ніко, Дарино негайно збирайте дітей,- вкотре повторив Роман,- і негайно, чуєте, негайно виїжджаєте у той будиночок за містом про який тут розповідав Влад. Даринко, ти сядеш за кермо мого автомобіля, поки я і Влад заберемо на себе увагу наших переслідувачів. Тільки я от що не зрозумів... Звідки Дарина знає шлях до твого будинку? Влад?

-Я вже встиг їй роз’яснити,- Влад і не думав розповідати всю правду.- Навігатор у твоїй машині ж є?

-Не люблю, коли мене тут за дурня тримають,- підвищив голос Роман давши всім зрозуміти, що він не вірив другові.- Дано, ти напевне вже була у тому будинкові?

-Я… я… їздила туди оформляти куплю-продажу,- Дарину кинуло в жар, а потів в холод від думки про те що брат на неї зараз образиться і враз зіпсуються ті гарні стосунки, які є між ними.

-Чоловік у якого я купив той дерев’яний будинок дуже старий. Він відмовився їхати у місто,- продовжив Влад,- одним словом попросив дідусь, щоб я привіз нотаріуса у той будинок і щоб оформлення пройшло саме там. І я звернувся до Дарини із тим проханням. Допомогти мені…

-А до іншого нотаріуса ти не  міг звернутися?- Роман почав заводитися.- За моєю то спиною…

-Роман заспокойся,- у розмову вмішалася Ніка,- вони дорослі люди. Сам поміркуй, чому вони повинні тобі докладати куди вони їдуть і що роблять. Хіба твоя сестра немає права сама за себе вирішувати?

-А те що я хвилююся за неї. Це хіба не має значення?- Роман встав з дивана і почав ходити по вітальні туди-сюди.

-Я зовсім не хотіла це приховувати. Так вийшло,- почала оправдовуватися Дарина,- не хотіла, щоб ти гнівався.

-Справа не в цьому,- Роман ще був розлюченим,- справа в довірі.

-Прошу, припинімо цей балаган,- Влад теж підвівся з дивану,- Роман, хочеш когось у чому звинувачувати, то перемикайся на мене. Це моя провина. Це я попросив Дарину тобі нічого не говорити. Зізнаюся, що то я все навмисне затіяв. Для того, щоб звернутися до твоєї сестри з тим проханням, бо мені хотілося спілкування з нею. Кохаю я її розумієш?

-А я кохаю Влада. І я погодилася йому допомогти, бо мені цього хотілося,- додала Дарина,- Роман, будь ласка, вибач, я шкодую що приховала це від тебе.

-Ти не повинна просити вибачення,- Владу це зовсім не сподобалося.- За що ти просиш вибачення? Це твій брат повинен просити у тебе вибачення за свій, аж занадто суворий контроль, за не довіру…

-Я довіряю своїй сестрі,- заперечив йому Роман.

-Ну, якщо довіряєш, то припини це все. Дай змогу Дарині вирішувати самій, що їй робити, як жити  з ким спілкуватися. Не треба, щоб твоя опіка переходила всі межі,- Влад трохи заспокоївся і перейшов на спокійний тон,- твоя сестра від багатьох речей відмовляється тільки тому, щоб ти на неї не ображався. Намагається постійно тобі годити. Але це занадто. Я розумію, що вона твоя молодша сестричка і ти намагаєшся її постійно оберігати. Але від мене її оберігати не треба. Я її кохаю і ніколи не скривджу і в обіду не дам.

-Вибачте, щось мене занадто занесло, нерви,- Роман трохи вгамувався, а потім підійшов до сестри та присів поруч,- вибач. Я занадто постійно хвилююся за тебе і тому іноді переходжу межу. Я вже тобі обіцяв переглянути свою поведінку… і ось, знову занесло. Не ображайся…

-Я на тебе зовсім не ображаюся,- Дарина обійняла брата,- я пишаюся тим, що маю турботливого, сміливого брата. І якщо ти іноді все ж занадто перебільшуєш зі своєю опікою, знай що я теж не ображаюся. Але мені хотілося би бути більш вільною у своєму виборі, діях. Я вже тобі це говорила, але знову і знову готова повторювати, що я найщасливіша у світі жінка, бо  виходжу заміж за  Влада.

-Я тебе почув.

-Це добре, що ми нарешті всі зрозуміли один одного,- з полегшенням видихнула Ніка.- так що ми будемо робити? Збиратися нам чи як?

-Звісно збиратися і негайно, не варто більше гаяти час, - сказав Влад,- і дякую вам, що дбаєте про мою доньку.

-І так, кожен знає, що йому робити,- Роман знову підвівся з дивана,- ми з Владом виходимо з будинку першими на подвір’я. Потім разом сідаємо до машини Влада і їдемо до його ресторану, ті шакали звісно поїдуть за нами. Бо до цього вони тільки за нами і їздили. А ви тим часом виходити через задній двір і сідаєте до моєї машини, яку я припаркував на узбіччі дороги, яка йде позаду нашого будинку… І їдете у безпечне місце.

-А я вже за раніше подбав про те, щоб вам було затишно у тому будиночку. Наказав помічникові забити холодильник продуктами та купити речи, які можуть вам знадобиться,- додав Влад,- а ще на вас там буде чекати той самий мій помічник. Його звати Віктор. Він про вас потурбується, а також подбає про безпеку. І головне зберігати спокій, бо тільки тоді ми зможемо вийти переможцями у цій справі.

-Ви то гадаєте, що вони тільки за вами слідкують, а що як з’ясується, що і за нам вони теж слідкують,- припустила Ніка.

-Мої хлопці теж за ними слідкують і мені доклали, що за вами хвоста ще не було. А тільки за мною та Владом,- сказав Роман.

-Але чого вони хочуть? Чому ще й досі не висунули свої вимоги? Чого очікують?- запитала Дарина чи то у присутніх, чи то у самої себе.

-Саме це ми й намагаємося з’ясувати,- відповів насамкінець Влад.

  Далі діяли за планом. І все ніби так і йшло як спланували Роман та Влад. Та вони помилилися. Негідники були не такими вже і простими злочинцями, а досвідченими, хитрими. Вони ніби передбачали подальші дії своїх переслідувачів. Ніби навмисно хотіли виманити жінок та дітей, щоб потім взяти їх в заручники й тоді вже висунути свої вимоги...

 Дарина впевнено керувала автомобілем їхавши по лісовій дорозі. Залишалося зовсім небагато. Ніка сиділа поруч біля водійського сидіння намагаючись подавити в собі хвилювання. Діти на задньому сидінні дивилися смартфон і весело щось обговорювали ні трішки не здогадуючись, що вони від когось втікають.