Розділ 31

  Вже незабаром приїхала Вікторія Петрівна, мама Ніки. Це жінка п’ятдесяти років, невисокого зросту, худорлява, з чорними кучерями. Відразу було помітно, що Ніка була схожа на свою маму і не тільки рисами обличчя, а й манерою поведінки.

-Моя бабуся приїхала,- Даня кинувся обіймати жінку,- я такий радий, що ти приїхала. Що ти мені привезла?

-Як же я за тобою скучила моє ти янголятко, мій любесенький внучок. А ти підріс, а ну, дай я тебе гарненько роздивлюся,- Вікторія Петрівна з любов’ю обійняла та поцілувала свого онука,- я тобі солодощів привезла, а ще багато фруктів. Данилко, познайомиш мене із своєю подружкою?

-Бабуся, це Оленка,- Даня серйозно відрекомендував дівчинку,- ми любимо дивитися однакові мультики, а ще ми разом йдемо до першого класу.

-Не вже в один клас будете ходити?-Вікторія Петрівна усміхнулася до Оленки.

-Я б хотіла,- відповіла дівчинка.

-Дякую, що приїхали,- привітавшись Дарина обійняла жінку,- а також дякую, що погодилися поняньчити дітей. Це безцінна допомога з вашого боку.

-Я зовсім не проти побути у няньках. І якби не такі обставини, я б все одно приїхала, бо мені в радість погуляти з онуком. Роман як там?

-Татові уколи роблять, але він їх зовсім не боїться,- Даня випередив свою тітоньку і відповів першим,- скоро додому повернеться.

-Обов’язково повернеться,- Вікторія Петрівна намагалася стримувати себе, щоб не розплакатися,-  а ну, діточки, пішли на кухню допоможете із сумки гостинці виймати.  Данилко, Оленко.

-Йдемо,- вигукнули одночасно діти і побігли вслід за бабусею.

  Зайшовши на кухню Вікторія Петрівна помітила Влада, який мив посуд після сніданку.

-Доброго ранку,- привіталася вона,- ти мабуть той самий Влад про якого мені так багато розповідала моя донька. Найкращий друг мого зятя... а ось, чи колишній чи теперішній я так і не зрозуміла.

-Радий з вами познайомитися,- Влад уникнув відповіді, бо не знав як відповісти,- я вам дякую, що ви приглянете за моєю донькою. Вона у мене слухняна…

-Ти не хвилюйся, я пригляну. Ми поладимо,- Вікторія Петрівна поставила на стіл свою сумку з гостинцями,- ви займайтеся своїми справами, а я попіклуюся про дітей.

-Ще раз вам дякую. Доню, йди поцілуй тата, бо мені вже час йти. І слухай бабусю Вікторію, щоб я за тебе не червонів,- Влад присів навпочіпки та обійняв доньку.

-Тату я буду слухняною,- пообіцяла Оленка та поцілувала батька.

-Даня, і тобі дякую,- звернувся Влад до хлопчика та простягнув йому руку.

-Якщо побачиш мого татка переказуй йому привіт,- хлопчик потиснув руку Владові,- переказуй, що я на нього нетерпляче чекаю вдома.

-Передам. Ну, а тепер роздивляйтеся гостинці. Гарного вам дня.

-Якщо будуть новини, то й мене повідомте,- попросила Вікторія Петрівна насамкінець Дарину.

-Я вам зателефоную. І ви телефонуйте, якщо виникнуть якісь проблеми. До речі, Митрофанівна прийде трохи згодом, вона допоможе вам по господарству,- додала Дарина.

-Гаразд і за нас не хвилюйтеся,- а потім Вікторія Петрівна повністю перемкнулася на дітей.

  Влад та Дарина вийшли з будинку. На подвір’ї стояла автівка Романа і Дарина біля неї зупинилася витираючи сльози, які вже встигли навернутися на її очах.

-Я так хочу, щоб брат продовжив мене вчити водити,- сказала вона Владові,- хочу щоб він…

-Він обов’язково продовжить вчити тебе,- Влад підійшов та обійняв Дарину бажаючи втішити,-  і повір, він не тільки продовжить вчити водити, а ми всі разом будемо сидіти за столом та вітати тебе з отриманням водійських прав. А потім всі разом сядемо до салону твого автомобіля і ти нас покатаєш. Як тобі такий план?

-Чудовий план і знаєш, ми вже заздалегідь про це домовилися з Романом та Нікою, коли я була у лікарні. Покатаємося містом та поїдемо на природу,- через сльози усміхнулася Дарина,- Роман завжди говорить, що треба цілеспрямовано йти до своєї мети і не зупинятися на пів шляху.

-Правильно говорить і до нього варто прислухатися,- підтримав ствердження друга Влад продовжуючи обіймати Дарину.

-Все моє дитинство пов’язано з моїм братом…

-І моє дитинство теж пов’язане з Романом та з тобою. Ми з Романом багато чого разом пережили, можна сказати вогонь і воду пройшли. І не зважаючи ні на що він зараз для мене так і лишається найкращим другом і залишиться таким назавжди. І знай, маючи вольовий характер він вперто буде боротися і переможе ту… болячку,- Влад ще міцніше обійняв Дарину, а потім за мить змусив себе відступитися від неї,- сонечко, нам потрібно їхати.

-Спочатку заїдемо до лікарні, а потім мене на роботу завезеш. Добре? До мене на сьогодні записано пару клієнтів. Оформлення спадщини та заповіту,- поділилася планами Дарина.- А ти сьогодні чим будеш займатися?

-В першу чергу разом з тобою провідаю Романа, хочу його теж підтримати. Ми з ним ніби знову почали нормально спілкуватися. Тільки шкода, що нас не найкращі обставини зблизили. Ну, а потім коли тебе відвезу на роботу, поїду на кладовище, треба там вирішити деякі питання… ще й досі не можу повірити, що тітоньки більше немає, не доходить якось,- Влад засмучено покивав головою,- а ще треба додому заїхати, розпорядитися, щоб там навели порядок. Нам з Оленкою треба повертатися додому, не будемо ми ж постійно жити у вашому будинку.

-А мені хотілося, аби ти і твоя донька пожили б ще разом з нами. Ти нам би сніданок готував.

-Я б теж хотів готувати сніданок  для тебе і Оленки щодня,- Влад з надією подивився їй у вічі.

-Я б теж хотіла, але не можу тобі цього обіцяти,- Дарина опустила очі.

-Все залежить від Романа. Ну, що ж я постараюся його переконати, що гідний тебе. А тепер поїхали.

-Влад ти не ображайся на мене,- вона помітила як незадоволено змінився вираз його обличчя, відчувала, що він на неї образився,- думка брата для мене важлива.

-Я знаю, що його думка для тебе важлива, а наші почуття ти відсунула на задній план…