Розділ 30

  Ніка не стала заперечувати. Та у неї і не було причин відмовляти.

-Дано, які у тебе стосунки з Владом?- та насправді Ніка вже і так здогадувалася, що їхні відносини набагато інтимніші чим здавалося на перший погляд.

-Я гадаю, що ти знаєш відповідь. А зараз Ніко, будь ласка, Романові нічого не кажи про те, що Влад переночує в нас. Не хочу, щоб він ще більше засмучувався,- попросила Дарина,- я йому згодом сама в усьому зізнаюся. Не стану від нього вже нічого приховувати. Я хочу, щоб брат мене зрозумів і прийняв те, що я і Влад кохаємо один одного.

-Він зрозуміє,- Ніка хотіла підтримати Дарину,- і він буде не проти, що ви разом. Настав час порозуміння.

-Та найбільше всього я хочу, щоб Роман одужав. Я хочу, щоб у кожного із нас було щасливе майбутнє.

-Дано, я вірю що так і буде і ти теж вір,- і Ніка закінчила розмову та повернулася до палати свого чоловіка.

  Вже через хвилину за кермо свого автомобіля сів Влад і вони поїхали.

-Телефонувала до лікарні? – запитав він у неї.

-Ніка встигла першою зателефонувати, сказала, що Роман повечеряв, а я сказала, що ми завтра разом приїдемо до лікарні провідаємо його. А ще я сказала їй, що ти переночуєш у нашому будинку. І Ніка не стала заперечувати, вона- то без сумніву здогадалася які у нас стосунки. Але перед братом мені дуже соромно,- зізналася Дарина.

-Роман бажає тобі тільки найкращого. Він гадає, що я не такий хороший для тебе, як ти того заслуговуєш. Впевнений, що я не гідний тебе. Але я прагну бути кращим, я хочу змінитися і бути по-справжньому гідним тебе,- Влад повернув на перехресті доїжджаючи до будинку Дарини,- але, якщо чесно, то я не знаю, що мені ще зробити для того, щоб Роман схвалив мене і назвав не тільки своїм кращим другом, але і зятем.

-Я думаю, що треба йому розповісти правду. Сказати все як є. І знаєш, я вже прийняла це рішення, тобто я готова на відверту розмову з ним,- Дарина подивилася у бік Влада,.- Одним словом, якщо брат схвалить наші почуття ми будемо разом, а якщо ні… то ні…

-Ти знову за своє. Тоді я знову у тебе запитаю, ти згодна ось так просто відмовитися від наших почуттів? Тільки із-за того щоб на тебе не ображався брат…

-Влад ти не розумієш. Мій брат, він… може… живе останні дні… я не можу суперечити йому… обманювати його…

-Дано,- Влад зупинився та вимкнув двигун, обійняв її,- ти не думай таке. Роман буде жити і він буде радий бачити нас разом.

-Вибач. Нерви здають. Пішли до будинку. У тебе сьогодні був тяжкий день, ще й я тобі не даю спокою,- Дарина відчула почуття провини через те, що не вона втішає його, а він її.

  Вони разом зайшли до будинку. Митрофанівна їм доповіла, що діти вже сплять.

-Дякую, що приглянули за ними. А ще я маю вас повідомити, що завтра приїде мама Ніки і вона вас підмінить,- сказала Дарина,- а зараз можете йти додому, відпочивати. Ще раз вам дякую.

-А як ваш брат там?- запитала схвильовано напослідок Митрофанівна,- молодий такий…

-З ним буде все добре,- поспішив відповісти їй Влад,- незабаром додому повернеться повний сил та енергії.

-Дай то боже. Гаразд, я піду. На добраніч вам,- і Митрофанівна вийшла з будинку тихо причинивши за собою двері.

-Може дітям няню найняти, щоб якось…

-Владе, не треба ніякої няні,- заперечила відразу Дарина стомлено проходячи  у глиб вітальні,- ти проходь. А от про няню прошу тебе забути. Завтра приїде Вікторія Петрівна, а вона то хороша жінка. На неї можна покластися і вона, запевняю тебе краще чим хто-небудь подбає про дітей.  Водночас і свого зятя провідає. Ти може вип’єш чаю?

-Ні дякую, нічого не хочеться,- Влад сів на диван,- сьогодні був дуже важкий день. Мені буде не вистачати тітоньки. Знаєш, я ніяк не можу позбутися почуття провини та думки про те, що це через мене померла тітонька. Через свої нерозумні дії та необґрунтовані вчинки я жорстоко розплатився. Я порушував закон не думаючи про те як це може вплинути на моїх рідних. Розумієш, я навіть не приділив достатньо уваги безпеці, захисту своїй родині. Вибач, що знову про це тобі говорю.

-Не треба вибачатися,- Дарина присіла поруч з ним,- ти можеш мені знову і знову розповідати все що у тебе наболіло на душі  і я готова тебе слухати і повторювати те, що твоєї вини немає. Тож не варто каркати себе. Сталося так як сталося, ти не міг передбачити і нічим не міг зарадити. Її смерть на совісті тих негідників які її… налякали. Ти все зробив що міг і не варто більше перейматися такими негативними емоціями. Пам’ятай, найцінніше, що в тебе залишилося від твоєї тітоньки це спогади. Наші рідні завжди поруч з нами, поки живе наша любов до них.

 -Так, згоден з тобою. Пам’ять про тітоньку буде жити вічно,- Влад підвів очі,- обійми мене.

  І Дарина відразу обійняла його, бо вона і сама хотіла це зробити. Їй хотілося пригорнутися до нього. Влад відхилився на спинку дивану, а вона поклала свою голову йому на груди обіймаючи його. Вони сиділи тихо кожен із своїми думками, але кожному із них було приємно від того, що вони зараз були разом.

-Я так сидів би до самого ранку,- нарешті сказав Влад,- але нам мабуть треба йти спати, бо вже далеко за північ.

-Так, ти вірно говориш,- погодилася Дарина підіймаючи голову,- пішли я покажу тобі твою кімнату.

-Хотів би я заснути поруч з тобою. Але буде так як говориш ти, просто я хочу щоб ти знала, що я хотів би засинати та прокидатися поруч з тобою в одному ліжку.

-Я б теж хотіла…, але… Влад… не будемо про це… підводься та пішли покажу тобі твою кімнату.

-Вже йду,- Влад підвівся слідом за нею,- але спершу я б хотів побачити Оленку та поцілувати її.

-Звичайно, зайдемо до Дані  в кімнату і до Оленки. Їхні кімнати знаходяться поруч на другому поверсі. Пішли я тебе проведу. Та впевнена, що ти пам’ятаєш усі кутки  у цьому будинку.

-Пам’ятаю,- підтвердив Влад,- я все пам’ятаю, все що пов’язано з моїм дитинством і насамперед з тобою.