Розділ 27

-Це я Дарині розповів про деталі спецоперації, описав як саме це відбувалося, - поспішив відповісти Влад Романові,- і не треба чіплятися до сестри.

-А чого це ти так розхвилювався?- Роман перемкнув свою увагу на Влада.- І взагалі, коли це ти встиг їй розповісти? Відколи це ви стали інформувати про свої справи один одного?

-Роман, будь ласка, припини,- Влада почало все це дратувати, краще подумаємо, як цього Юрія притиснути, щоб вивідати у нього якомога більше потрібної нам інформації.

-Правильно, ви подумайте, а я і Ніка підемо до Дані та Оленки,- Дарина швидко наклала на тарілку полуниць.

-Не будемо вам заважати,- додала Ніка та поставила на стіл перед своїм чоловіком і Владом бутерброди, каву,- ми пішли.

  Коли дівчата вийшли з кухні Роман розвернувся до Влада і намагаючись все-таки не підвищувати голосу сказав:

- Якщо я дізнаюся, що ти залицяєшся до моєї сестри…

-Роман припини,- вкотре повторив Влад, якому це аж ніяк не подобалося,- ми дорослі люди і кожен повинен сам за себе вирішувати…

-Але тут буду вирішувати я.- Роман все-таки підвищив голос,- а я забороняю тобі не те що розмовляти з  моєю сестрою, а взагалі на неї дивитися.

-Ти оце серйозно чи як?- Влада здивувала така заява з його боку.

-Я серйозно. Якщо це трапиться, то на мою допомогу розраховувати більше не варто. І знай, тоді я особисто подбаю про те, щоб тебе посадили до в’язниці,- Роман закашляв, а потім незадоволено додав,- як цей кашель мене втомлює, знесилює…

-Треба у лікарню йти…

-Я сам знаю, що мені робити і не треба мені вказувати.

-А я і не вказую,- обурено відповів Влад,- і взагалі, даремно ти так проти того, щоб я спілкувався з Дариною. Я твою сестру кохаю і готовий заради неї на все. Невже ти думаєш, що я можу її скривдити, чи чимось образити?

-Вона заслуговує на кращого ніж ти,- Роман взяв до рук бутерброд,- ти пригощайся.

-Думаєш, що я наскільки поганий?

-Ти й сам знаєш, який ти і знаєш, яка вона. Дарина, вона довірлива, занадто вразлива… вона як та тендітна квітка, яку легко зламати. Моя сестричка заслуговує на щастя, на чоловіка, який буде її оберігати та здувати з неї пилинки, який буде рахуватися з її думкою та поважати…

-Дарина найгарніша, неповторна, ніжна, розумна, добра…,- замріяно додав Влад.

-Ти мабуть мене не зрозумів,- Роман знову завівся.

-Та зрозумів я тебе, це ти ніяк не можеш зрозуміти ні мене, ні свою сестру,- і саме в цю мить Владові зателефонували,- це той самий номер, коли телефонували та погрожували.

-Розмовляй спокійно, вислухай їх до кінця та запропонуй зустрітися, щоб обговорити деталі можливо майбутньої спільної справи,- Роман дав натяк Владові як діяти далі і той прислухався до його порад.

  Дарина з Нікою застали дітей у вітальні куди вони вже встигли прийти і хотіли вмикати телевізор, щоб дивитися мультики.

-А що на машинці вже накаталися?- запитала Дарина ставляючи на журнальний столик тарілку із полуницями.

-Потім ще покатаємося,- по діловому відповів Даня,- ти ж не забула, що ми ще ляльку повинні шукати.

-Пам’ятаю, при першій нагоді займемося пошуками,- усміхнулася Дарина до дітей перекидаючись поглядом з Нікою, яка теж усміхнулася радіючи, що в неї такий не по роках серйозний син.

-Оленко, тобі подобається у нас? – запитала Ніка у дівчинки.

-Так, тепер ми з Данею друзі,- відповіла Оленка.

-Рада це чути. Але мені здається, чи ви і справді забули помити руки,- помітила Ніка,- а ну, швидко до ванної кімнати.

-Ми просто не встигли,- винувато опустив голову Даня,- Оленко, пішли я покажу тобі ванну кімнату.

  Коли діти вийшли з вітальні Ніка звернулася до Дарини:

-Ще і в школу не пішов, а вже справжній кавалер.

-Час сплине швидко, не встигнеш обернутися, як і невістку тобі приведе, а там дивися і бабусею станеш,- пожартувала над Нікою Дарина.

-Ну, до бабусі мені ще далеко. Так що не треба тут фантазувати. Попереду ще перший клас,- Ніка сіла на диван,- ти краще розповідай, що про Влада думаєш.

-А що я про нього думаю,- повторила Дарина в слід за Нікою сідаючи з нею поруч,- обіцяй, що це залишиться між нами.

-Обіцяю,- Ніка з цікавістю дивилася на Дарину в очікуванні новини.

-Я про нього змінила свою думку і тепер він мені подобається.

-Та ти що таке говориш Дано,- здивувалася Ніка.- По-справжньому подобається?

-Він мені не тільки подобається, а я навіть у нього закохалася,- Дарині хотілося з кимось поділитися своїми переживаннями, але до кінця відвертою вона не готова була бути,- але на цьому все.

-Але це й так багато. Ти повинна сказати Владові про свої почуття. Він тебе-то кохає, пам’ятаєш, як тут на нашому подвір’ї викрикував про свої почуття до тебе. Ти тоді-то його прогнала,- пригадала Ніка.

-Зараз нічого не змінилося. Роман, не дозволить того щоб ми були разом. А я не хочу суперечити братові. Не хочу робити того, з чим він не згоден.

-Ти повинна думати не тільки про брата, а й подумати про себе. Про те чого хочеш ти. А Романові у будь-якому випадку доведеться прийняти твоє рішення. І нікуди він не дінеться, посердиться і прийме все як належне,- Ніка хотіла підбадьорити Дарину.

-Я боюсь, що він взагалі забуде, що в нього є сестра і назавжди відвернеться від мене…

-Ми руки помили,- заявив голосно Даня, який повернувся разом з Оленкою до вітальні.

-Ну й добре, тепер можете дивитися мультики. Ось, пригощайтеся смачненьким, а на вечерю буде супчик і будемо тоді їсти на кухні.

-Гаразд мамо,- Даня увімкнув телевізор і взяв тарілку з полуницями і в першу чергу запропонував ягоди своїй гості.

-Дякую,- відповіла задоволено Оленка.

-Приємно подивитися,- у Дарини знову піднявся настрій.

-Не те слово,- додала Ніка усміхаючись.

  Роман з Владом поспіхом вийшли із кухні. Влад підійшов до дітей та сів біля Оленки: