Розділ 26

  Раїса Леонідівна перебувала в критичному стані і знаходилася у реанімації. Влад аж до самого ранку просидів у коридорі лікарні, очікуючи на те, що йому повідомлять хороші новини. Та нічого втішного лікар сказати не міг, тільки порадив йому поїхати додому та відпочити.

-Я вас запевняю, якщо будуть якісь зміни, то я вам обов’язково повідомлю, передзвоню. А зараз ви нічим не зможете допомогти своїй тітці. Зрозумійте це, - насамкінець додав лікар.

-Я вас зрозумів,- відповів на те засмучено Влад.

  Свою доньку Влад все ж вирішив перевести до будинку Романа та Дарини. Він був впевнений, що це надійне місце для захисту Оленки. І знав, що Дарина подбає про дитину. Йому було приємно, що вона проявила турботу до його доньки і готова про неї піклуватися. Влад подумав, що в них буде непогана нагода краще познайомитися одна з одною. Понад усе він хотів, щоб вони знайшли спільну мову. І чомусь ні краплі не сумнівався, що так і буде, що Дарина знайде підхід до його дитини. Шкода тільки, що саме у такий спосіб це має відбуватися. Що саме такі обставини мусять їх зблизити.

-Котику,- звернувся Влад до Оленки присівши навпочіпки біля неї на подвір’ї куди вже встигла вийти Дарина і стояла поруч з ними,- деякий час будеш жити у цьому будинку.

-Я не хочу, я хочу додому,- Оленка кинулася обіймати батька,- тату, не кидай мене.

-Ну що ти, донечко, я нізащо на світі цього не зроблю,- Влад теж обійняв Оленку і з любов’ю в голосі додав чим ще сильніше викликав в Дарині почуття захоплення ним,- я хочу тебе познайомити з Даною, яка потурбується про тебе поки я буду вирішувати свої справи. Вона тобі сподобається, бо вона дуже добра, чуйна, вміє цікаво розповідати казки… І взагалі… я впевнений… тобі буде добре у цьому будинку. Ти тільки подивися, який він великий та гарний.

-А ще я познайомлю тебе з Данею, який покаже тобі свої іграшки і ви разом подивитися мультики,- Дарина нахилилася до дівчинки,- і ще я тебе пригощу заварними тістечками, полуницею…

-Я люблю полуниці,- Оленка відірвалася від батька та перемкнула свою увагу на Дарину.

-Знаєш, я їх теж люблю,- усміхнулася Дарина до дитини,- до речі, я щойно пригадала, що у мене десь повинна лежати лялька, якою я колись гралася, коли була у такому віці як ти. Пропоную, разом пошукати і коли знайдемо, то я її подарую тобі. Ну, якщо вона тобі звісно що сподобається і ти захочеш її взяти під свою опіку.

-Я теж з вами хочу шукати ляльку, -до них підбіг Даня, який почув їхню розмову виходячи з будинку.

-Будемо шукати разом. Даня, це Оленка і вона деякий час поживе з нами,- звернулася Дарина до свого племінника,- хочу тобі доручити важливу місію.

-Готовий до виконання,- Даня став у позицію струнко, чим викликав усмішку в оточуючих.

-Ти зараз повинен Оленці показати наше подвір’я, будинок, розповісти, що де знаходиться. А ще, якщо ти не проти, то покажеш їй свої іграшки, свою кімнату.

-У мене є ось така велика машина,- Даня розвів руками показуючи приблизний розмір іграшкової машинки,- ми можемо сісти туди разом і я тебе покатаю. Вона на акумуляторі…

-А ти водити умієш?- запитала із цікавістю у нього дівчинка в якій помітно піднявся настрій і вона вже не виглядала такою засмученою як хвилину потому.

-Звісно умію. Мене тато навчив,- і діти зібралися бігти на задній двір.

-А татка поцілувати на послідок,- нагадав Влад доньці радіючи, що все так складується.

  Оленка міцно обійняла батька та поцілувала його, Влад зробив це взаємно, а потім додав:

-Будь слухняною дівчинкою. А тепер біжи.

  Коли діти побігли Влад підвівся та звернувся до Дарини:

-Дякую тобі. Хотів би я тебе зараз обійняти та поцілувати.

-Я б не заперечувала та ми повинні стримуватися. Не треба, щоб по наші стосунки здогадався мій брат. Бо це його дуже засмутить і він образиться,- відповіла Дарина намагаючись говорити розсудливо і водночас подавити у собі бажання притулитися до нього,- я подбаю про Оленку. І все буде добре. А ти бережи себе.

-Я буду обережний,- пообіцяв Влад не зводячи з Дарини своїх очей,- не зважаючи на всі ці негаразди я майже щохвилини думаю про тебе, згадую… і хочу повторити ті миті, які ми провели разом. Дано, я кохаю тебе.

-І я тебе кохаю і теж думаю щохвилини про тебе і мені подобається думати про тебе. Але прошу тебе тихіше, а то ще хтось почує, помітить.

-І довго ми це будемо приховувати?- поцікавився Влад, якого це зовсім не влаштовувало.

-Скільки треба, скільки і будемо. Якщо про наші стосунки стане відомо зараз, то по-перше, сварок не уникнути, а по-друге, Роман не стане тобі допомагати. А зараз ви нібито почали знову нормально спілкуватися. Хто знає, можливо ви знову станете друзями. Я цього дуже хотіла б.

-Я теж би цього хотів, але не думаю. Після того як Роман дізнався, що я і справді тримав підпільне казино він не захоче зі мною ніякого дружнього спілкування,- виказав свою думку Влад.

-Але він тобі готовий допомагати,- заперечила йому Дарина.

-Він скоріше хоче дізнатися хто з його колег стоїть за цим. Роман занадто полюбив справедливість. Але це добре, я з нього буду брати приклад…

-З кого це ти будеш брати приклад?- Роман вийшов з будинку та підійшов до них.

-З тебе буду приклад брати,- повторив для нього Влад,- хочу віднині жити по закону не порушуючи його.

-Коли тебе притиснули, то ти відразу і по закону готовий жити. А чим ти раніше думав?- Роман закашляв.

-Тобі треба лікарю показатися,- з тривогою у голосі сказала Дарина братові, якій робилося щоразу ніяково коли він кашляв,- недуг ніяк не проходить, а ти до лікарні не йдеш. Все чогось вичікуєш, відтягуєш. Сходимо вдвох…

-Я немала дитина, щоб мене за руку до лікарні водили. Сказав, що цими днями піду, отож піду. Ніка вже встигла мене до сімейного записати. Теж мені спокою не дає,- сказав Роман вирівнюючи дихання,- іноді ваша турбота переходить всі межі, але я щасливий що маю таку турботливу дружину та сестру. Попри те, що я час від часу на вас бурчу, насправді я вам вдячний. Але годі про мене. Ти мені Владе краще скажи, як тобі вдалося уникнути арешту? Хто тебе попередив про те, що поліція планує накрити твоє казино?