Розділ 23

  Дарина тільки тяжко видихнула і хотіла було підвестися із-за столу та попросити Влада відвести її додому. Вона знову зробила вибір у бік брата. Заради того, щоб зберегти родинні стосунки знову відмовляється від стосунків з чоловіком, якому щойно взаємно зізналася у коханні. Від цього їй було боляче і відчувала, що йому теж болить. Розуміла, що тепер повинна встати та піти, але всією душею, всім серцем бажала щоб він її зупинив. Щоб підійшов до неї, щоб обійняв її, щоб поцілував… Хотіла провести цей час в його обіймах і зберегти про це спогади. Не хотіла ось-так йти…

  Влад не хотів її відпускати. Готовий був дати обіцянку, що  він знову з Романом стануть друзями. Та не міг, бо не знав напевне, що так буде. Та відтепер наполегливо постарається це зробити, хоч не мав жодного уявлення як це має відбуватися. А ще не став переконувати її змінити своє рішення, не став просити вибрати тільки його і відвернутися від своєї родини. Він ніколи про це не попросить її, бо він не з тих хто думає тільки про себе. Для нього важливо, щоб їй теж було добре.

-Я тебе відвезу,- сказав він,-  візьми з собою букет квітів, яких я нарвав для тебе.

-Відмовлятися не буду. І навіть заберу всі ці квіти, які стоять у вазах,- усміхнулася вона через смуток,- поставлю у своїй кімнаті й буду згадувати про тебе, про цю зустріч, про ті слова, які ми сказали один одному.

-Тоді зачекай, я миттю їх зберу до купи,- і Влад хотів було це почати робити коли їхні погляди знову зачепилися,- я так сильно хочу тебе поцілувати…

-І я хочу, щоб ти це зробив,- сказала вона пошепки та він все почув.

  Влад швидко підійшов до неї та обійняв, а потім запустив свої руки в її волосся та поцілував. Дарина заплющила очі від такого приємного задоволення, від поцілунку про який мріяла, якого жадала.

-Я хочу бути твоєю,- Дарина притулилася до нього ще міцніше, не маючи більше сил пручатися своїм бажанням,- я хочу лишитися з тобою…

-Я тебе кохаю,- Влад підхопив її на руки та поніс до ліжка.

-І я тебе кохаю…

  Спалах пристрасті… Цей порив ніби повністю відгородив їх від реальності. В ці моменти розум перестав думати і всі навколишні проблеми зникли. Були тільки він і вона. Були тільки ті емоції, які вони переживали разом у цей час і зараз. Ніжні, чутливі дотики, поцілунки пробуджували ще сильніші бажання цілком належати один одному…

  А потім Влад обійняв її, а вона поклала свою голову йому на груди, притулилася до нього.

-Ти найкраще що було зі мною,- сказав Влад їй.

-Правда?- чомусь перепитала, ніби сумніваючись у його словах.

-Правда. Це щастя обіймати кохану жінку лежачи з нею в одному ліжку. Я багато чого віддав би, що так було щодня. Я буду боротися за це. Дано, я буду за тебе боротися, не зможу відмовитися від тебе як не благай,- в його голосі відчувалася впевненість.

-Я не хочу, щоб ти ризикував. Не хочу, щоб з тобою щось трапилося,- занепокоєно відповіла на те.

-А що зі мною може трапитися? Вір, все буде добре і ми будемо разом і твій брат теж буде щасливий бачити нас разом. Ми як і колись будемо збиратися всі разом і гарно проводити час. Ми будемо однією великою родиною. Я тобі хочу про це пообіцяти і я обіцяю.

-Не обіцяй того в чому не наскільки впевнений як хотілося. Але я тобі вірю і…

-Головне вірити,- Влад провів долонею своєї руки по її щоці змушуючи її заплющити очі від нової хвилі пробудженого бажання…

  Повернувшись додому Дарина поставила великий букет польових квітів у вазу в своїй кімнаті. Їхній аромат ще й досі навівав на неї романтичний настрій. Відчуття блаженства від часу проведеного з ним не покидало її. І вона замріяно закружляла посередині своєї кімнати розкинувши руки в різні боки, а потім впала на ліжко усміхаючись. Надія на те, що вони колись будуть разом вселяла віру на щасливе майбутнє. Ну, а зараз поки що… ніяких зустрічей… Так буде правильно, так повинно бути. Тільки чи можливо це коли ти щохвилини мрієш опинитися поруч з коханою людиною в супереч усьому на світі?

  Роман, Ніка та Даня повернулися додому виснажені, хоч і перебували на відпочинку. Буває, що іноді після відпочинку потрібен ще домашній відпочинок. І тому вони відразу розійшлися по своїх кімнатах не помічаючи в якому стані перебувала Дарина. І вона навіть пораділа тому, що її рідні нічого не помітили і їй не довелося нікому нічого пояснювати.

  Після наступного робочого дня Роман сказав сестрі:

-Час до вечері ще є і тому я можу повчити тебе водити машину. Що скажеш?

-Звісно, що я згодна, а ще мені треба з тобою поговорити,- Дарина була готова розповісти братові про Галину, бо була впевнена, що він допоможе.

-Ну, тоді під час нашого уроку і поговоримо про справи…,- та Роман не договорив, бо закашляв.

-Ти що застудився?- занепокоєно запитала Дарина.- Мабуть буде краще коли ми залишимося вдома і я приготую тобі чай з медом.

-Чаю у таку спеку я точно не хочу і залишатися вдома теж,- відмовився Роман відкашлявшись,- це мабуть через новий кондиціонер, який встановили в моєму кабінеті. Невдало вибрали режим, бо таке відчуття було, що я ніби у морозильній камері сидів, завтра налаштую його по-новому. Не хвилюйся за мене, все мине. Пішли.

-Так ти точно вдома не хочеш лишитися?- перепитала Дарина.

-Повторюю, що все добре. Дано, йди сідай за кермо моєї машини. Зараз подивимося чи пам’ятаєш ти як вмикати двигун,- Роман підігнав сестру до вхідних дверей їхнього будинку та поспішив у слід за нею.

-А можна з вами покататися?- почули голос Дані, який грав в м’яча на подвір’ї.- Теж буду вчитися машину водити.

-Наступного разу буду вчити і тебе,- пообіцяв Роман синові,- а сьогодні ніяк не вийде. Бо нам з твоєю тітонькою необхідно буде ще поговорити на серйозні теми і тобі потім стане сумно. Та наступного разу будь готовий.

-Гаразд тату,- і Даня побіг далі грати в м’яча.

  Дарина сіла за кермо автомобіля, який був припаркований за огорожею. Роман навмисне не став заїжджати на подвір’я, бо ще зранку планував виділити час для сестри.