Розділ 15

  Влад не очікував почути від Дарини таких слів. Не думав, що вона чи то злякається брата, чи то своїх бажань. Він то наважився приїхати сюди та був впевнений, що вона це оцінить. Вірив в те, що саме цей його вчинок допоможе завоювати її прихильність. А воно стало ще гірше ніж було дотепер. І план його не тільки не спрацював, а повністю провалився. Тепер він точно не зможе зблизитися з нею. Як міг так помилитися? Як?

-Добре, я все зрозумів,- сказав нарешті Влад звертаючись до Романа та Дарини,- обіцяю, що більше вас не потурбую.

-Якщо хоч на крок наблизишся до моєї сім’ї і до цього будинку, я… я зателефоную в поліцію. Зрозумів?- запитав Роман.

-Я все зрозумів. Не хвилюйся. Я все добре зрозумів,- Влад зібрався йти,- але одного я ніяк не можу все-таки зрозуміти, а саме те, що сталося з моїм кращим другом. Я тебе просто не впізнаю Романе. І знаєш, завжди хотів запитати...

-Якщо хотів, то питай, я ухилятися від відповіді не буду,- Роман через силу стримувався, щоб знову не підвищити голос.

-Невже твій статус став важливішим за нашу дружбу?- Влад зупинився майже при виході з подвір’я.

-Статус тут ні до чого,- відповів Роман,- просто наші погляди на життя розійшлися. Тепер я на боці закону, а ти…

-А я що?- Влада це навіть по-новому завело.- Ти вже договорюй коли почав. Ну звісно, якщо впевнений у тому, що хочеш далі сказати.

-Не маючи доказів, я нічого не буду казати далі…

-Так то краще, хто як не прокурор повинен обґрунтовувати свої звинувачення на доказах, а не на плітках. Чи може все ж таки плітки мають для тебе значення?- Влад вирівняв голову і дивився прямо на Романа, який теж не відводив від нього свого погляду.

-Хочеш сказати, що поліція просто так за тобою слідкує, розважається?

-А може й просто так,- відповів на те Влад,- робити хлопцям нічого от і стовбичать біля мого ресторану. Ну, якщо їм так подобається, то я не заперечую.

-Якщо твій бізнес чистий і ти не ведеш ніяких незаконних справ… то…

-То що?- усміхнувся Влад запитуючи про це.- Невже будеш знову зі мною дружити?

-Я особисто попрошу в тебе вибачення за свої погані думки про тебе,- поспішив відповісти Роман.

  Влад ще раз кинув погляд у бік Дарини, а потім розвернувся та вийшов з подвір’я зачинивши за собою металеву хвіртку. Коли він поїхав, Роман розвернувся до своєї дружини та сестри, які стояли поруч і сказав їм:

-Не треба було вмішуватися в нашу розмову… Дано нам треба поговорити.

-Нам немає про що говорити. Все і так зрозуміло і більше тут сказати нічого,- Дарина хотіла було йти до будинку та брат її затримав поклавши свою руку їй на плечі,- вибач, що був різкий з тобою. Знай, я тобі вірю. Але скажи мені правду, що ти відчуваєш до Влада?

-Я ще раз тобі повторюю, що нічого до нього не відчуваю, він мені байдужий,- та Дарина знала, що це не так, не такий він вже і байдужий їй.

  Та вона сказала те, що хотів чути Роман. Не хотіла, щоб він на неї образився. А потім брат її обійняв і вона відповіла взаємно.

-Я тобі вірю.

-Аби твоя сестра і справді була закохана у Влада?-запитала Ніка у свого чоловіка.- Ти, щоб став би на заваді їхніх почуттів і не дав би їм зустрічатися тільки через свої принципи? Роман?

-Я бажаю для своєї сестри тільки самого найкращого. Я не хочу, щоб вона зіпсувала собі життя і закохалася знову не в того чоловіка,- сказав Роман, а потім знову звернувся до Дарини,- я тебе дуже люблю сестричко. І понад усе хочу, щоб ти була щасливою. Хочу, щоб ти вдало вийшла заміж, щоб у тебе народилися діти. Але хай твоїм чоловіком буде тільки не Влад. Аби ж він не був таким… неправильним… Та яка різниця вже, чому ми про нього знову говоримо. Аби ти його кохала тоді б говорили, а так не будемо.

-Не будемо,- кивнула головою Дарина,- не будемо про нього… Я піду. Добре?

-А я ще й досі від здивування не можу відійти,- на відміну від них Ніка ніяк не могла заспокоїтися,- Влад щойно зізнався в своїх почуттях, а ви робите вигляд, що вам байдуже.

-А тобі я бачу не байдуже,- Роман аж стиснув зуби дивлячись на дружину.- Чого це ти так за нього заступаєшся?

-Романе, брате, будь ласка…

-Дарино зачекай-но. Ніко я поставив тобі запитання.

-Не треба мені тут допит влаштовувати, ти не на роботі,- відповіла йому дружина,- мені просто шкода зробилося чоловіка, який закохався не взаєм…

-Так тобі його шкода,- перебив її Роман перейшовши на підвищений тон.- Відколи це тобі стало його шкода? А нас тобі не шкода?

-Ти все перекручуєш, я просто хотіла сказати, що він дуже засмутився…

-Більше не хочу тебе слухати. Негайно припинімо це,- Роман знову розбушувався.

-Через нього знову сварки в нашій родині,- у розмову вмішалася Дарина.- І поки це буде продовжуватися?  Романе, Ніко, будь ласка, не сперечайтеся.

-Я маю право виказати свою думку. А хіба ні?- і Вероніка різко розвернулася та пішла до будинку.

-Ніко, вибач мені,- Роман побіг слідом за дружиною,- кохання моє вибач мені, не ображайся на мене…

  Дарина ще постояла хвилин п’ять проганяючи від себе почуття досади, а потім піднялася до своєї кімнати. І що воно тільки-но було? Запитала сама у себе. Насправді це важко збагнути. І насамперед свою поведінку не те що Влада. Дарина підійшла до вікна, продовжуючи розмірковувати над тим, чому вона так відповіла. А як вона повинна була відповісти? Сказати, що Влад почав її подобатися після того, як вона краще почала його впізнавати. Що її підкупило наявність у нього доньки та тітоньки, яка потербує постільного догляду.

  А ще ота тяга…, яка ось так зненацька у неї виникла до нього. Те бажання, яке вона намагається подавити, але це погано в неї чомусь виходить. Та взагалі не виходить подавити те захоплення, ту пристрасть, те жадання опинитися в його обіймах. Не виходить позбутися того тепла, того хвилювання, того трепету при згадці про нього. Невже вона і справді закохалася в нього?  За такий короткий час змінила про нього свою думку, своє ставлення. Дарина усміхнулася сама до себе думаючи, що з нею раніше такого не траплялося. І навіть Юрій, і той не викликав у ній таких сильних почуттів як Влад.