Розділ 8

-Варто враховувати не тільки свої бажання, а й мої теж,- Дарина відчинила дверцята автомобіля,- а у мене абсолютно ніякого бажання немає ні бачити тебе, ні спілкуватися з тобою.

-А колись тобі подобалося зі мною спілкуватися і нам було весело. І в тебе це саме бажання було дуже велике. Невже забула?- Влад не зводив з неї своїх очей.

-Тоді ми були дітьми. З того часу багато чого змінилося,- відповіла на те Дарина і вийшла з машини та швидким кроком пішла до будинку.

  Він постояв ще хвилину, а потім розвернувся та поїхав. А вона зайшовши до будинку відразу зіткнулася з Романом, який бачив у вікно хто її привіз.

-Як це зрозуміти?- на підвищеному тоні запитав він у сестри.

-Я їздила по роботі переоформляти будинок і як вже потім з’ясувалося до його тітки. Ну, а потім і Влад приїхав і підвіз мене додому,- Дарина нічого не стала приховувати.

-А мені передзвонити не могла?- в голосі Романа відчувалося незадоволення.

-Мені потрібно було з ним поговорити та сказати йому, що віднині ми незнайомці один одному,- Дарина хотіла було піднятися сходами на другий поверх та Роман перегородив їй дорогу.

-А чому тобі це довелося йому говорити? Він, що прагнув з тобою спілкування? Переслідував мабуть тебе?- Роман стиснув кулаки.

-Нічого він мене не переслідував. Просто згадали як спілкувалися в минулому. Романе, я втомилася і хочу піти у свою кімнату.

-Я з ним поговорю і дам йому ясно зрозуміти, щоб до тебе більше не підходив.

-Брате не треба, я тебе прошу не треба. Немає такої необхідності,- занервувала Дарина,- ми одне одного зрозуміли. Правда Влад сказав, що хотів би знову з тобою дружити.

-Це неможливо. Я прокурор, а він…

-Тільки через це ти не хочеш з ним більше дружити?- поцікавилася Дарина.

-Йди відпочивай,- Роман відступився у бік та звільнив прохід уникаючи відповіді,- бо ти говорила, що втомилася.

-Не хочеш відповідати і не варто, а за мене ти не хвилюйся. Влад мені байдужий і я не хочу з ним мати нічого спільного,- Дарина чмокнула брата у щоку.

  Вона піднялася до себе в кімнату. З думок не йшов Влад, як не намагалася. Хотіла викинути його з голови та не виходило. Упіймала себе на тому, що до нього вона зовсім і не відчувала ненависті, як їй здавалося всі ці роки. Взагалі не розуміла, чому вважала, що ненавиділа його. Можливо відчувала просте розчарування, через те, що він не такий, яким собі вона уявляла. Її початкове уявлення було про нього обманливим. Хай там вже як не є, але все в минулому. Точніше Дарина б хотіла, щоб все лишалося в минулому.

  Він сказав, що вона йому подобалася тоді і подобається зараз. Від цієї думки усміхнулася у темряву лежачи у своєму ліжкові. Звісно, приємно, коли чоловік тобі таке говорить, але… Та невже він її зовсім не подобається? Запитала сама у себе. Чи можливо просто переконує себе у тому, що він їй не подобається і вона до нього нічого не відчуває? А що вона має до нього відчувати? Дарина не стала у своїй голові шукати відповіді на ці запитання. Точніше не хотіла знати ті відповіді. Влад не той чоловік, який вартий її уваги. Для неї він людина, яка пов’язана з криміналом і на яку полює поліція. Він той, який немає нічого спільного з тими хто на боці закону. А її сім’я захищала і захищає закон. І вона теж на боці закону. Тому не варто більше про нього думати. І не зважаючи на ці переконання, Дарина все одно запитала у себе ще про те, а що було б аби Влад не мав би поганої репутації?

-Зізнаюся,- сказала вона сама до себе пошепки,- я із задоволенням з ним би спілкувалася, але тільки як із другом і не більше… Годі, треба вже спати, бо через нього я починаю сон втрачати.

  Дарина відігнала від себе всі думки та почала дрімати…

  У цей час Влад теж не міг заснути і тому сидів на терасі вже свого будинку та курив сигару вдивляючись у нічне небо і думав про неї. Вона не йшла з його голови відтоді, коли побачив її у своєму ресторані. Він тоді подумав, яка ж вона гарна і як сильно сумував за нею. Сумував за їхніми розмовами та за її сміхом. Він ще тоді, багато років потому в неї закохався. Закохався у сестру свого кращого друга. І це незважаючи на те, що вона від нього менша на п’ять років і її думки ще були якісь дитячі порівняно з його думками. Але зараз вона не та дівчинка, яку знав раніше, а доросла, приваблива, розумна жінка в яку він знову закохався. Закохався з першого погляду, коли побачив як вона сміялася сидячі за столом зі своїми колегами.

-Чому не спиш?- почув Влад запитання від тітки, яка на інвалідному візку теж виїхала на терасу.

-Чомусь не спиться. Оленка то відразу заснула, щойно її голова подушки торкнулася, а мені чомусь не спиться,- відповів Влад підвівшись  та потушив сигару, а потім допоміг тітоньці під’їхати до садового столу за який він знову сів.- А ти чому не спиш?

-Ти ж знаєш, я погано сплю, можна сказати, що взагалі не сплю. На ранок хіба що вже можу задрімати. Оленка, наша маленька радість, наша втіха. За день так набігалася, отож і недивно, що відразу задрімала,- Раїса Леонідівна усміхнулася та накинула на плечі хустку, яка до цього лежала у неї на колінах, а потім знову запитала в племінника.- А чому тобі не спиться? Що тебе турбує? Поділися зі мною і можливо я тобі чимось зможу зарадити.

-Дякую за турботу тітонько, та мені мабуть ніхто не зможе допомогти,- засмучено відповів Влад.

-Гадаю, що тут замішана жінка,- здогадалася Раїса Леонідівна,- мабуть кохаєш невзаємно. І я навіть здогадуюся кого. Того нотаріуса, яка сьогодні приходила до нас, сестру свого колишнього найкращого друга. Вгадала?

-Так,- кивнув головою Влад підтверджуючи слова своєї тітоньки,- вона про мене негативної думки і її брат теж. Колись вони мені були як родина і я це цінив… і був щасливий дружити з ними. Але вони з тих родин, які живуть правильно, за правилами, а мене завжди тягнуло в паралельну сторону.

-Що правда, то правда. Ти був невгамовним, завжди ліз куди не можна. Та в цьому винні твої батьки, бо дозволяли тобі бути таким,- згадала Раїса Леонідівна,- прогуляв школу - нічого страшного, побив когось – це добре, що не його, не прийшов додому ночувати – нічого, вранці прийде. І ніколи ніякого покарання. Я впевнена твої батьки себе так поводили, бо їм не було коли займатися твоїм вихованням, бо були постійно зайняті з’ясовуванням стосунків між собою.  І в результаті все рівно розлучилися і тобі життя зруйнували.