Розділ 7

  Дарина швидко оформила всі документи. Вона поспішала, щоб встигнути все зробити до повернення Влада, бо не хотіла з ним зустрічатися. Після того, як дізналася, що Влад мешкає теж в цьому будинку разом зі своєю тіткою. Зробилася напруженою немов струна. Виходить його дитинство теж пройшло в цьому будинку, а вона-то і не знала і ніколи не замислювалася над тим де він жив. А Роман напевне знав, бо говорив іноді батькам, що до Влада додому піде гуляти.

-Тепер я спокійна. Тепер все по документах знову належить моєму племіннику. Так і повинно було бути. А то повернувся хлопець до рідного дому, а з’ясувалося, що дім-то і не належить йому. Влад їхав до батька, щоб провідати його, побачити, сказати що вибачає і сам хотів вибачення попросити. А воно не встиг. Був неабияк шокований, коли дізнався, що батько загинув. Аби у мене були його координати, то я вже сто разів би зателефонувала племіннику або хоч би написала. А так і не знала де він та що він і брат мій не знав. Брат взагалі-то був впевнений, що син його загинув разом зі своєю матір’ю. Мишко навіть до церкви ходив панахиду правив. А воно, невірну йому інформацію надали приватні детективи. Але його колишня дружина, мати Влада дійсно померла, тільки Влад то живий і повернувся додому,- Раїса Леонідівна розповідала все з тяжкістю у голосі, їй хотілося розповісти, з кимось поділитися наболілим і Дарина не могла проявити неввічливість і тому продовжувала сидіти та слухати, коли насправді бажала скоріше покинути цей будинок.

-Я рада, що він живий та повернувся додому,- Дарина хотіла підбадьорити жінку і тому так і сказала не помічаючи того, що Влад вже стояв позаду і тихо слухав їхню розмову.

-Я весь час жила з братом та його сім’єю,- Раїса Леонідівна теж не помітила племінника і продовжувала розповідати,-Люда, це моя невістка, мати Влада медичною сестрою була, тому мені і уколи робила та крапельниці ставила. Хороша жінка, вона мені за доньку була. Та брат мій не помирився з дружиною. Постійно сварилися, з’ясовували стосунки поки і до розлучення не дійшли. Я намагалася їх помирити та у мене нічого не виходило. Не змогли Люда з Мишком помиритися і все ж розлучилися. Влад вже дорослий був і сам міг вирішувати з ким він хотів жити. Звісно, він обрав бік матері. Казав батькові, що він і його любить, але маму не залишить і тому поїхав з нею. А я і Мишко лишилися. Брат так вдруге і не одружився. Жінки-то в нього були, бо він був видним чоловіком. А одного вечора повернувся брат додому сів біля мене і сказав, що заповіт склав. Що все своє майно на мене заповів, бо … як я вже сказала думав, що син його загинув. А я йому-то кажу не рано ти про заповіт думати почав. Ти ще молодий, здоровий. Це я постійно хворію і щодня думаю, що останній день живу. А воно мабуть відчував…

-Раїсо Леонідівно, я ціню вашу відвертість,- Дарина зам’ялася,- та мушу вже їхати додому. Я теж із братом та його родиною живу. Не хочу, щоб вони за мене хвилювалися.

-Так звісно, ви вибачте мені, що я затримала вас, втомила своєю розповіддю. Зовсім забула, що ви на роботі,- жінці зробилося незручно.

-Ну, що ви все гаразд,- Дарина підвелася,- була з вами рада познайомитися.

-Я то ще хотіла, щоб ви і Влада побачили, бо я то пам’ятаю, що він у дитинстві дружив з вашим братом. Це було…

-Ви мені про це якось наступного разу розповісте,- Дарина в думках благала, щоб Раїса Леонідівна не почала знову, а дала їй змогу піти поки все ж не повернувся Влад,- до побачення.

  І тільки Дарина розвернулася, щоб йти як побачила перед собою Влада, зустрічі з яким так намагалася уникнути. Відразу ж заніміла на місці від такої несподіванки і безмовно дивилася на нього намагаючись щось все-таки сказати.

-Привіт, не знав, що зустріну тебе вдома,- Влад злегка усміхнувся до Дарини,- а також не знав, що ви тітонько за моєю спиною такі-то справи прокручуєте. Я ніби ясно дав зрозуміти, що не треба на мене нічого переоформляти. Я б хотів, щоб все залишалося як є, а воно, ви зовсім до мене не прислухаєтеся.

-Я вчинила так як вважаю правильно. Так що віднині це твій будинок, як і повинно бути,- Раїса Леонідівна подивилася суворо на племінника,- так що віднині я живу в твоєму будинку і ти тут господар.

-Ви така уперта тітонько. Скільки не переконуй вас, а ви все одно чинете по своєму,- Влад продовжував стояти у дверях, не даючи можливості пройти Дарині,- коли вже на те пішло, то поділимо цей будинок порівно. Дарино Миколаївно, коли можна буде скористатися вашими послугами?

-Влад, хлопчику викинь це із голови, бо ображусь на тебе. Ти мене зрозумів?- підвищила голос на племінника тітка.- Буде так як я сказала і крапка. Я хочу жити у будинку свого племінника і хочу, щоб він доглянув мене до смерті. Але спершу хочу побачити як він одружиться. Владе, не сперечайся зі мною, будь ласка, поважай моє рішення.

-Добре тітонько. А зараз я відвезу Дарину Миколаївну додому…

-Мене відвезе Гаврило Олегович, проводити до виходу не треба, дорогу я пам’ятаю,- Дарина вже повністю опанувала себе,- на все добре вам.

  Дівчина якось боком, все ж таки боком пройшла у дверний отвір відтісняючи Влада і швидким кроком пішла через будинок на вихід не обертаючись. Вийшла на подвір’я та помітила Гаврила Олеговича та звернулася до нього:

-Я закінчила і ми можемо їхати.

-У Гаврила Олеговича раптом розболілася голова і він аж ніяк не може тебе відвести,- почула Дарина голос Влада, який як з’ясувалося йшов слідом за нею.

-У мене нічого…,а…,- хотів було заперечити Гаврило Олегович та побачивши прискіпливий погляд Влада, який дивився на нього з натяком продовжив по-іншому,- так, дійсно розболілася, мабуть тис піднявся. Треба піти та поміряти. Вибачте мені.

-Ну, тоді я зателефоную у службу таксі,- Дарина дістала із сумочки смартфон.

-Дано, будь ласка, зупинися,- Влад підійшов ближче до неї,- сідай до моєї машини і я тебе відвезу. Поговоримо, з’ясуємо які між нами стосунки.

-А між нами ніяких стосунків немає,- обурено відповіла Дарина,- так що немає чого з’ясовувати. Але дещо я тобі все-таки хочу сказати.