Розділ 5

  До кабінету постукали і це була Марина, помічниця нотаріусів:

-Дарино Миколаївно, я вам занесла деякі папери.

-Дякую Марино,- Дарина взяла з рук дівчини папери, а потім запитала. - А ти випадково не знаєш звідки тут квіти?

-Їх кур’єр доставив, якраз перед вашим приходом, а я поставила у вазу,  - відповіла Марина.

-Дякую тобі,- Дарина дочекалася, коли Марина вийшла з кабінету і тільки тоді дістала листівку, яка була встромлена у букет квітів та прочитала.

  «З найкращими побажаннями найвродливішому нотаріусу міста» Влад.

  Дарину кинуло в жар і вона за мить розірвала листівку та викинула її у відро для сміття. Квіти теж хотіла туди викинути та зупинив стук у двері, а це був клієнт. Дарина швидко зібралася з думками, зобразила посмішку на обличчі і запросила зайти. Під час роботи цей букет із польових квітів час від часу відволікав її, затримував на собі погляд.  А він не забув та пам’ятає про те, що їй подобаються польові квіти. І вона пригадала, як колись йому про це розповідала:

-Хочу, коли виросту і у мене буде свій власний будинок, щоб у ньому завжди відчувався аромат польових квітів, який буде дарувати для мене мій майбутній чоловік.

-А за кого ти хочеш вийти заміж?- запитав тоді Влад сидячі поруч з нею у вітальні та чекаючи на Романа.

-Я хочу вийти заміж за вродливого, за розумного, за того хто буде носити мене на руках та дарувати квіти,- відповіла тоді замріяно Дарина.

-Тобі тільки дванадцять, а ти вже мрієш про вродливого та розумного,- Роман підійшов до них весело сміючись,- тобі ще занадто рано сестричко про це думати. Тобі ще мультики треба дивитися...

  Як давно це було. Він, що про все пам’ятає, що вона йому говорила? Та це немає ніякого значення і цей букет вона обов’язково викине.

-А можна у вас попросити візитку?- запитав чоловік похилого віку, який сидів на прийомі за столом навпроти Дарини.- Одна моя знайома чи то хоче передати право власності на свій будинок своєму племіннику, чи то скласти заповіт. Точно і не знаю…

-Будь ласка, візьміть, -Дарина простягнула йому свою візитку,- буду рада допомогти.

-Тільки Дарино Миколаївно, річ у тому, що Раїса Леонідівна, це так звати мою знайому, скоріш за все попросить вас приїхати до неї додому. Бо вона не може ходити і пересувається тільки на інвалідному візкові. Чи зможете ви…

-Зможу, хай вона мені зателефонує і ми домовимося про зустріч. Я приїду до неї додому і виконаю її побажання,- Дарина ввічливо усміхнулася до чоловіка.

  Коли клієнт пішов Дарина підвелася із- за свого робочого столу та взяла до рук букет, коли до кабінету знову постукали і це була Галина.

-Є вільна хвилинка?- запитала колега.

-Так є, проходь,- запросила Дарина зайти Галину.- Тобі квіти подобаються?

-Незвичайний букет,- Галина сіла на стілець де ще нещодавно сидів клієнт.- Хто подарував?

-Якщо подобаються, то візьми. Поставиш у себе в кабінеті, бо вони мені зовсім не до вподоби та дратують нерви,- Дарина віддала букет подрузі й знову сіла на своє робоче місце.

-Тобі букет не до вподоби чи той хто їх надіслав?- поцікавилася Галина вдихаючи аромат квітів.

-Не треба у мене про це запитувати, але ти думаєш правильно.

-Юра мабуть? Чи може хтось інший? -Галині стало ще цікавіше.

-Галинко, будь ласка,- Дарина благаючими очима подивилася на неї, - але це точно не Юра.

-Ну, тоді хто? Ти що мені не довіряєш?- Галина обурено надула свої губи.- А я думала, що ми подруги.

-Це Влад,- відповіла нехотя,- але я зовсім не хочу про нього ні говорити, ні згадувати. Розумієш?

-Тепер-то зрозуміла,- Галина підвелася та зібралася йти,- а квіти-то гарні і вони ні в чому невинні.

-Тому і забирай собі,- сказала насамкінець Дарина.

  Залишок дня пройшов повністю у роботі і Дарина більше не згадувала Влада, а точніше у неї не було на це часу. Вже коли вийшла з офісу шукаючи очима автівку  брата, який обіцяв її забрати після роботи вона помітила Юру. Свого колишнього нареченого. Він чекав на неї, а от Романа ще не було видно. Дарині зовсім не хотілося бачитися з Юрою і тим більше розмовляти з ним. Та він не дав їй можливості ухилитися, пройти мимо, бо безцеремонно перегородив дорогу.

-Привіт, маєш гарний вигляд,- сказав Юра їй простягаючи букет троянд,- сумував за тобою.

-А я ні,- різко відповіла Дарина,- і квіти я не візьму. Юра навіщо ти сюди прийшов?

-Щоб привітати тебе з поверненням додому та з новою роботою. Та найбільше за все хотів побачити тебе,- відповів Юра,- ці квіти я купив для тебе.

-Подаруй їх іншій, бо без сумніву в тебе завжди є хтось інший,- Дарина намагалася не дивитися на Юру.

-Не можеш мені ніяк вибачити. Але знай, я шкодую, що тоді тобі зрадив. І та зрада була несерйозною, а по п’яні. Даринко, пішли посидимо десь у кафе та поговоримо,- запропонував Юра,- я тобі все спробую пояснити. Я так хочу з тобою помиритися і хочу, щоб ми знову були разом, бо й зараз кохаю тебе.

-А я тебе більше не кохаю і продовжувати спілкування з тобою не хочу. А тепер дай мені пройти,- Дарина знову відновила спробу обійти Юру та він не пропускав,- мій брат під’їхав.

  Роман різко загальмував, щойно побачив Юру біля своєї сестри. Він відразу здогадався, що їй потрібна його допомога. Вискочив з машини та підбіг до них відштовхуючи Юру від сестри.

-Дано, з тобою все гаразд?- запитав Роман схвильовано подивившись на Дарину.

-Так,- кивнула вона головою,- але я не хочу з ним розмовляти і бачити теж.

-Ти чув, що тобі сказала моя сестра, то будь так добрий,- Роман вказав рукою вперед Юрі.

-Роман, я хотів…

-Для тебе я Роман Миколайович, прокурор, тож і звертайся до мене відповідно.

-Я зрозумів вас Романе Миколайовичу,- із сарказмом відповів Юрій,- але те що стосується мене і Дарини аж ніяк не стосується вас. І це через вашу дружину Романе Миколайовичу наше весілля скасувалося…