Розділ 3

  Після закінчення робочого дня всі працівники нотаріальної контори зібралися у ресторані за щедро накритим столом. Кожний з них перебував у гарному настрої. Жвава бесіда та жарти збадьорили Дарину і вона розслабилася, повністю позбувшись напруги. Їй подобався колектив, ці люди з якими вона буде співпрацювати.

-Вітаємо тебе Даринко в нашому колективі,- вигукнув Степан,- сьогодні п’ємо тільки за тебе.

-Дякую вам,- Дарина підняла з усіма і свій келих із шампанським і саме в цю мить вона відчула на собі сторонній пронизливий погляд.

  Вона відпила напій і несміло подивилася у той бік звідки відчувався той погляд від якого ніби все стиснуло всередині, стиснуло від тремтіння. Стало цікаво хто за нею так уважно спостерігає. Чи взагалі спостерігає, бо можливо вона помилилася, гадаючи, що це і справді хтось робить. Але ні, вона не помилилася. Високий, широкоплечий чоловік з коротко підстриженим чорним волоссям та легкою щетиною на обличчі сидів у дальньому кутку зали та не зводив з неї своїх очей. Щойно Дарина подивилася на нього, як їхні погляди зустрілися і тоді він підняв свій келих з коньяком та послав свої вітання їй. Дарина відразу ж опустила очі і її кинуло в жар. З чого б це, вона так відреагувала на якогось нахабу. Але він був більше схожий не на якогось нахабу, а на людину, яка мала владу та гроші. Виглядав впевнено, рішуче, непохибно…   

-Кого ти це там побачила, що не чуєш, що в тебе й запитують?- зауважила Галина звернувшись до Дарини.

-Ти не знаєш, хто той чоловік у чорній сорочці, який сидить он за тим столиком,- Дарина тільки-но підняла очі, щоб непомітно вказати Галині на того кого вона мала на увазі, але там вже нікого не було.

-Якого ти чоловіка маєш на увазі?- перепитала Галина, бо ніяк не могла зрозуміти на кого саме намагається вказати Дарина.

-Не звертай уваги, бо мені, мабуть здалося,- покивала головою ніби відганяючи від себе міраж,- з мене, мабуть досить на сьогодні шампанського.

-Та не вигадуй ти,- заперечила колега,- ти ще жодного келиха не випила, а говориш, що тобі вже досить. Дана, я така рада, що ти повернулася і погодилася разом з нами працювати. Сумувала за тобою. Хочу, щоб ми з тобою як і у дитинстві були нерозлучними подругами, як нерозлийвода. Пам’ятаєш, як близько ми з тобою дружили? І це незважаючи на те, що я на три роки від тебе старша.

-Знаєш, я тобі пишалася, що маю старшу подругу,- всміхнулася Дарина згадуючи дитячі роки,- я тоді намагалася наслідувати тебе в усьому. Як бачиш, теж юридичний закінчила і стала нотаріусом.

-А це вже не така і погана професія, але ти не через мене стала нотаріусом…, ну, ...можливо…, і я тебе теж трішечки надихнула,- Галина поклала на тарілку собі ще шматочок шашлику,- наступний твій крок вдало вийти заміж, як і я.

-Щойно зустріну гідного чоловіка,- всміхнулася знову Дарина та уважно придивилася до Галини.- А ти зовсім не змінилася. Зачіска та сама, що в дитинстві каре було, що зараз. Хіба, що колір волосся змінився. Але, чому саме чорний?

-А мені чомусь чорний колір став подобатися. І Віталію моєму теж подобається. А тобі хіба ні?

-Чому не подобається? Навпаки подобається те, як ти виглядаєш. Тобі до лиця. А як там Віталій твій? Так і працює інкасатором?- поцікавилася Дарина, яка теж поклала собі на тарілку ще шашлику.

-Як працював інкасатором, так і продовжує працювати. Професії змінювати не хоче, знехтував таку хорошу можливість перейти працювати охоронцем у супермаркет,- почала розповідати Галина.- У нас все добре крім одного. Я не можу ніяк завагітніти. А нам так хочеться мати дитину.

-А у лікарню зверталися?- співчутливо запитала Дарина.

-Звісно, що зверталися. Здали всі аналізи, пройшли обстеження. Зі здоров’ям у нас все добре, але результату немає. Завагітніти так і не вдається. Мабуть, все-таки доведеться погодитися на штучне запліднення,- сумно якось відповіла Галина, - але якщо прийдеться, то я згодна, бо ми дуже хочемо стати батьками.

  Заграв смартфон Дарини і вона витягла його з сумочки.

-Роман телефонує, переживає. Я відійду,- сказала вона колегам.

-Тільки швидше повертайся потім за стіл,- вигукнув Степан,- і Романові привіт. Скажи йому хай передзвонить мені, а то зовсім про свого однокласника забув.

-Добре Степане, я передам,- Дарина встала із-за столу та вийшла на терасу ресторану, бо всередині музика та розмови заважали спокійно відповісти на дзвінок.

  Літній вечір був приємно прохолодним і затишний після виснаженого спекотного дня. Було чути спів пташок і відчувався аромат квітів, які росли на клумбі біля ресторану…

-Романе, я ще трохи затримаюся,- сказала Дарина братові по телефону,- …я пам’ятаю, що говорила на дві години, а воно вже більше пройшло. Розумієш, я усіх давно не бачила і нам є про що поговорити. Одним словом все добре, не хвилюйся, скоро буду… Не треба мене забирати, я на таксі.

-Я сказав, що сам приїду і тебе заберу,- брат був наполегливим,- щойно закінчиться банкет набереш мене.

-Гаразд, я тобі зателефоную,- і Дарина відключилася всміхаючись, про такого турботливого брата годі і мріяти.

  Дівчина поправила свою сукню та розвернулася, хотіло було повернутися досередини будівлі. До своїх колег, які весело спілкувалися сидячі за столом і яких вона бачила через панорамне вікно ресторану, коли почула чоловічий голос:

-Із поверненням додому Дарино. Маєш гарний вигляд.

-Дякую,- відповіла Дарина, обертаючись до чоловіка, який стояв праворуч від неї опершись на поручні та курив.

-Я сам рік вже як повернувся і знаєш дома набагато краще ніж в інших країнах світу.

-А хіба ми знайомі?- Дарина побачила перед собою того самого чоловіка у чорній сорочці, який ще декілька хвилин потому сидів за столиком у дальньому кутку і роздивлявся її,- щось не пригадую вас.

-Невже я так змінився?- чоловік викинув недопалок у сміттєвий бак поза терасою.- А от я тебе з першого погляду впізнав, хоч і не бачилися ми… Скільки- то років ми з тобою не бачилися? Дай пригадаю... Та понад десяти минуло, це точно.