Розділ 1

                                                                                                                                Присвячується братові...

  Рідний брат – це найкращий друг, це той хто тебе оберігає, той хто ніколи не залишить у найтяжчу хвилину, підтримає та порадить, як бути. Брат- це та людина, якій ти можеш довіритися і на яку ти завжди можеш покластися…

 -З поверненням додому сестричко,- прокурор подарував розкішний букет квітів своїй рідній, молодшій сестрі та поцілував її в щоку, щойно вона зійшла з потягу, який прибув на залізничний вокзал обласного міста,- я такий радий тебе бачити. Нарешті, ти повернулася додому.

-Я теж рада тебе бачити Романе і за квіти тобі дякую,- Дарина щиро всміхнулася та взаємно обійняла брата радіючи йому,- після трьох років відсутності неймовірно приємно знову повернутися у рідне місто.

-Невже, це навіть ще більш приємніше ніж побачити мене?- жартома запитав Роман взявши до рук валізи.

-Рома, навіщо ти так,- всміхнулася знову до нього сестра,- ми з тобою щомісяця і так бачилися, коли ти приїжджав до столиці. І було дуже добре, коли ти й Даню з собою привозив. Ми тоді так гарно проводили час і це незабутні дні.  

-Так, це було незабутньо. Але ти теж так само щомісяця могла приїжджати додому, але ти цього не робила,- Роман поклав валізи сестри до багажника свого автомобіля,- і якби у тебе була можливість, то хіба б ти не лишилася жити у столиці. Звісно, що залишилася, бо тобі там виходить краще ніж вдома.

-Вибач, що засмутила тебе,- Дарина теж сіла до салону автомобіля,- після загибелі наших батьків і після твого одруження мені якось важко стало жити вдома. Я тут подумала, що може мені варто буде з’їхати на квартиру.

-Даринко, любо сестричко це невдала ідея. Ні про які квартири, я не хочу чути. Цей батьківський дім належить не тільки мені, а й тобі теж,- Роман завів двигун і на помірній швидкості поїхав містом.

-Ти ж знаєш, справа не в будинкові,- Дарина подивилася у бік брата поправивши літню сукню блакитного кольору,- я просто не хочу заважати ні тобі, ні твоїй дружині…

-Зупинися поки я на тебе не образився,- Роман навіть підвищив тон свого голосу. - Чим ти можеш нам заважати? Ти ж знаєш, що я тебе обожнюю. Хай ти там з Нікою ніяк не можеш знайти спільну мову, але ж ти про мене подумай. А взагалі, я впевнений у тебе все-таки вийде порозумітися з Нікою. Вона хороша, добра, звісно, іноді буває різкою, але це… не так важливо. Я просто хочу, щоб моя сестра і моя дружина стали кращими подругами. А Даня тебе так обожнює.

-Я теж обожнюю свого племінника. До речі, як він там?- поцікавилася Дарина.

-Дитсадок закінчився, незабаром розпочнеться школа. І Даня з нетерпінням чекає, коли піде до першого класу. Це він ще просто не розуміє, що таке школа,- всміхнувся Роман згадуючи свого сина.

-А я гадаю, що Даня залюбки буде в школу ходити… Ось, ми й приїхали…, -побачивши рідний будинок Дарина вмить затихла і сльози з’явилися на її очах,- а знаєш, я сумувала за рідною домівкою.

-Радий це чути,- Роман зупинився біля паркану розкішного двоповерхового будинку, який був збудований з червоної цегли,- зараз вивантажуємося та скоріше заходимо. До дня твого приїзду Ніка приготувала святкову вечерю і навіть торт спекла.

-Серйозно?- здивовано перепитала Дарина.- Оце неочікувано. Невже заради мого приїзду старалася?

-Звичайно,- підтвердив брат легким кивком голови,- Дарино, сестричко ми тебе дуже любимо і з нетерпінням чекали коли ти повернешся додому. І поки ми ще не вилізли з салону і не зайшли до будинку хочу тобі запропонувати забути минулі образи. Пробачити та відпустити і почати все з чистого аркуша. Що скажеш?

-Скажу, що я згодна. Родина - це найцінніше, що є у людини. Без неї ти ніби загублений і самотній у цьому великому світі. І знаєш, де б ти не був, і як би тобі добре десь не жилося ти хочеш завжди в глибині душі повернутися додому, туди де народився, де пройшло твоє дитинство…

-Гарно сказано і ці слова чіпляють за душу та плакати не будемо,- Роман відчинив дверцята.

-Добре, плакати не будемо,- всміхнулася все ж таки крізь сльози Дарина.

  Із будинку вибіг Даня, чорнявий хлопчина з блакитними очима, який як дві краплі води був схожий на свого батька.

-Дана приїхала,- вигукнув голосно він і кинувся обіймати свою тітоньку.

-Привіт, моє янголятко,- Дарина підхопила племінника на руки і закружляла з ним,- а ти підріс з того часу, коли я тебе востаннє бачила.

-Я вже першокласник,- Даня продовжував радіти.

-Я тобою пишаюся сонечко ти моє,- Дарина декілька разів поцілувала Даню,- я тобі гостинців привезла…

-Ти купила мені мій улюблений конструктор?- запитав хлопчик.

-І не тільки його. Щойно твій татко занесе мої валізи до будинку відразу дістану,- Дарина ще раз міцно обійняла свого племінника.

-Даня, твій тато теж чекає на твої обійми та поцілунок,- Роман поставив на землю валізи та присів навпочіпки обійнявши сина, який вже встиг до нього підбігти.- А мама де це?

-Готує. Тату, скоріше занось валізи до будинку. Хочу свої подарунки,- Даня проявляв нетерпіння.

-Слухаюсь,- всміхнувся Роман,- за мить валізи твоєї тітоньки будуть у будинку.

  Дарина, якось відразу і не наважилася зайти досередини, зупинилася на ганку. Три роки вона не була вдома, не була у своїй кімнаті… Але найсумніше те, що тата і мами більше немає і вони не зустрінуть її, як колись, коли вона приїжджала на канікули тоді коли навчалася в юридичному університеті. Вони так і не привітали її з закінченням вищого навчального закладу та отриманням диплома. А також з одержанням свідоцтва на дозвіл займатися нотаріальною діяльністю, після двох років стажування, яке ось-ось закінчилося. Адже тепер вона повернулася додому, щоб працювати приватним нотаріусом.

  Дарина висока, струнка, з гарною фігурою дівчина двадцяти шести років. Вродлива, з приємними рисами обличчя, з карими очима та каштановим кольором волосся. Розумна, рішуча, впевнена в собі. Вона з ти хто міг постояти за себе, але іноді виглядала так невинно і беззахисно. А взагалі, за неї завжди було кому заступитися. Батько завжди був на її боці і завжди ставав на захист у будь-якій ситуації. Та й Роман, як старший брат нікому не дозволяв її ображати ні в школі, ні по за школою та взагалі ніде.