Розділ 1 1

Настя

-Я теж тебе  кохаю.- кажу я.

Данило обертається і дивиться в очі. Підходить ближче не відводячи погляду.

-Але… Ти все вірно сказав. Руслан дуже мене любить.І я не хочу зраджувати його почуття.- кажу теж дивлячись в очі Данилу.

-Ти його любиш?- запитує  мене тихо.

-Я не знаю. Ми з ним  не довгий час разом, але стільки уваги, підтримки та любові з його боку я ще ні від кого не отримувала.- кажу я.

-Ясно. Пробач, що я почав цю розмову. Мабуть було б краще не ворушити цю тему.- каже хлопець відходячи від мене і дивлячись в вікно.

-Мабуть я піду. Вже пізно.  Мене чекає Катерина Іванівна.- кажу і йду на вихід.

-Дякую за допомогу і підтримку.- каже Данило і я йду.

По дорозі проклинаю долю, за не легкі випробування. Що ж мені робити далі? Можливо справді сказати Руслану, про почуття до Данила? Голова паморочиться від думок. Приходжу до сусідки.

-Насте, це ти?- питає з порога, чуючи як я ввійшла.

-Так, Катерино Іванівно.- відповідаю роздягаючись.

-Лягати спати, ти мабуть дуже втомилася.- каже вона.

-Добре, дякую.- кажу я і йду приймати душ.

Після душу , лягаю спати від складного, емоційного дня.

*****

Минає декілька тижнів

Данило з Вікою тепер  живуть у Києві, у власній квартирі. Дівчинка почала знову ходити до школи.  Я іноді навідуюся до них в гості. Наше з Данилом спілкування обмежується дружніми розмовами. Сьогодні має приїхати Руслан. Я вже не бачила його кілька місяців. Прокидаюся рано вранці від звуку дзвінка в двері. Сонна бреду до дверей. Забувши навіть спитати «Хто там?», відкриваю їх і завмираю від здивування. На порозі Руслан! Він змужнів, теж з бородою, як і Данило, втомлений, але всміхнений.

-Сюрприз!- каже проходячи в кімнату і знявши рюкзак.

-Ти ж казав, що в обід приїдеш.- кажу позіхаючи.

-Ти не рада мене бачити?- питає жартома.

-Рада. Звісно рада.- кажу я.

-То може обнімеш?- питає підходячи до мене та розкриваючи обійми.

-Так, звісно. Я просто ще не прокинулася.- кажу я  і потрапляю в міцні обійми.

Його серце стукає як навіжене, а моє стискається від не відомості. Відпускає з обіймів, але дивиться  на мене і цілує. Цілує солодко і запаморочливо.  Нарешті відпускає.

-Я дуже скучив за тобою, кохана.- огортає знову в обійми.- Ти не уявляєш, як на війні починаєш цінувати прості речі. Як не вистачає близьких, коханих. Їхньої любові і тепла.- каже гладячи мене по голові.

-Їсти будеш?- питаю ніяково.

-А що в тебе є?- питає всміхаючися.

-Твій улюблений борщ з сметанкою, салом і часничком.- кажу я, дивлячись на Руслана.

-Тоді звісно буду. Але спочатку душ прийму.- каже і підійшовши до мене знову цілує.

-Добре. Тоді ти в душ, а я ще встигу спекти твій улюблений кекс.- кажу я проводячи рукою по його щетині.

-Як скажеш, моя кохана. – Знову цілує і обнімає.

Хлопець йде, а я намагаюсь зрозуміти свої відчуття. Але ладу в них навести не можу. Я теж рада бачити Руслана. Мені приємно знаходитися в його обіймах, відчувати його поцілунки. Серце звісно не вискакує з грудей,  як з Данилом, але однозначно я до нього не байдужа.

Руслан

Стоячи під струменями води змиваю з себе не лише бруд, і й війну. Будучи під кулями, ти починаєш цінувати, те, що маєш. Знаходиш в собі сили боротися тоді, коли здається, що сил більше нема. Якби не Настя, то може я уже давно їх втратив. Вона для мене, як промінчик світла в моєму житті.  Я її дуже люблю. Дуже не хочу її втратити. Те, що вона спілкується з Данилом, мені дуже не подобається. Бачив я якими поглядами вони обмінювалися в свій час. Але з іншого боку, насильно милим не будеш. Якби вона мене не кохала, то б давно вже сказала. Чи ні? Всміхаюся і думаю про ще один сюрприз, який я приготував на свій День народження. Сподіваюся, що це буде найкращий подарунок, який мені зробить Настя. Прийнявши душ  я вдягаюся і йду на кухнб, де мене захплює в полон запах мого улюбленого кекса. А ще Настя. Вона вже переодягла піжаму і зараз в Джинсах і футболці  сервірує стіл.

-Ти вже? Тоді до столу!- запрошує вона.

Підходжу до неї і обіймаю.

-Яка ти в мене красуня!- кажу і цілую в носик.

-Ти теж змінився. Став справжнім чоловіком.- каже вона всміхаючись.

Піднімаю її на руки. Легенька,  наче пушинка.

-Ой, постав.- каже соромлячись.

-Хочу носити тебе на руках.- кажу зариваючись обличчям в її волосся.

-Їжа захолоне.- каже тихо.

-А може ти станеш моїм ласим шматочком?- кажу я і несу її до спальні.

Настя

Лежачи в обіймах Руслана я розумію, що заплутала свої думки ще більше. А може і не потрібно багато думати? Тут, поряд зі мною людина, з якою мені добре. А я ганяюся за фантомним коханням? Закриваю очі і додивляюся сни в обіймах Руслана.