Розділ 7

Настя

От і минув вечір мого День народження. Дивлюся в вікно і всміхаюся, згадуючи сьогоднішній вечір. Ми провели його  дуже весело і по-сімейному: жартували, сміялися, розповідали історії зі свого життя. Дуже жаль, що вони не моя родина. Поправляю волосся, яке  вибилося  із зачіски і йду прибирати зі столу.

*****

Минає декілька місяців. За цей час в моєму житті сталися певні зміни. А саме я переїхала працювати в Київ. Тут я зняла квартиру і почала нову сторінку свого життя. Тепер я працюю нянею  та доглядаю маленьку дівчинку однієї поважної пані.  Вона  розлучена, дуже багато працює, тому їй дуже потрібна людина, хто буде доглядати за її чадом. А я  побачила оголошення і відразу вирішила, що ці зміни необхідні в моєму житті. Щодо свого сусіда та Артема з Вікою, то я спілкуюся з малечею телефоном, але менше, чим  мені б хотілося.  Дуже багато часу займає моя робота. Хоча чи можу я назвати  роботою те, від чого радіє душа.  Адже я люблю дітей, і щоразу вони навчають мене чомусь новому. Вони не дають змоги впасти в депресію, жаліти себе, вчать відповідальності, мудрості, а під час війни дуже гостро я відчуваю бажання захистити їх від жаху війни, дати надію на щасливе майбутнє.

В один з таких днів я гуляла з Кірою в парку. Ми саме з не. Розглядали бджілку, яка прилетіла на квітку, коли почула знайомий голос.

-Привіт, Насте.- вітається зі мною Руслан.

Обертаюся на голос і зустрічаюся поглядо з другом Данила.

-Приві.- вітаюся у відповідь і  саджаю дівчинку в візочок.

-Як справи?- запитує дивлячись на мене з Кірою.

-Все добре, дякую. А в тебе?- запитую у відповідь.

-Добре.  Працюю в Києві менеджером. А ти, мабуть заміж вийшла?- питає дивлячись на мою руку.

-Ні. Я нянею працюю. Я поки в пошуках.- кажу трохи сумно.

-Ясно. З Данилом не спілкуєтесь?- питає оглядаючи моє обличчя, яке вкриває зачіска боб каре.

- Спілкуємося, але рідко. Він за моїм будинком в селі наглядає.- кажу я котячи візочок вперед.

- Зрозуміло. Може пообідаємо разом?- запитує мене.

-Якщо не надовго. Мені потрібно вкладати дівчинку спати.- кажу я погоджуючись.

Він всміхається і ми йдемо до найближчого кафе. Там ми замовляємо різну смакоту.

-Ти знаєш, я все-таки думав, що Данило розійдеться з Людою. Він такі палкі погляди на тебе кидав в день свого весілля, що мені було його шкода.- каже хлопець, а мої щоки починають рожевіти.

-Мабуть тобі здалось. Він ніколи не давав мені якихось знаків прихильності.- кажу смакуючи тістечком.

-На Данила багато навалилося. Загибель ріних людей, племінники, яким потрібна опіка, соцслужби. Мабуть йому було не до кохання.- каже свій висновок Руслан.

-Можливо ти правий. А як щодо тебе? Ти знайшов своє кохання?- питаю його, а він пильно дивиться в очі.

-Сподіваюся на це.- каже загадково всміхаючись.

-В вас все серйозно?- питаю Руслана.

-Поки рано про це говорити, але я  мені б цього хотілося.- каже загадками хлопець.

-Я рада за тебе. Вибач, я вже мушу йти. Дівчинці вже пора спати.- кажу я відчуваючи себе чомусь так ніби він це говорив про мене.

-Може ще зустрінемось? Не хочеш сходити в кіно?- запитує мене, коли я зібралася вже прощатися.

-Добре. Можна.- кажу я.

-То може номер залишиш?- запитує мене.

-Добре. Записуй.- кажу я.

Записавши номер Руслан злегка бере мене за руку і недовго тримає її в своїй.

-Був радий тебе бачити, Насте.- каже всміхаючись.

-І я тебе.- кажу всміхаючись у відповідь.

 Тихенько кочу візочок і думаю про сьогоднішню зустріч. Мабуть я справді зацікавила хлопця, адже він був сьогодні дуже уважним до мене. Ще й захотів повторно зустрітися. Можливо потрібно справді дати собі шанс?

****

-Ну, і яку сукню мені одягнути? – запитую в своєї подруги Аріни.

-З цього не можливо щось обрати. Підемо, я тобі щось зі свого гардеробу дам. А тобі вже давно сходити  обновити гардероб.- каже висновок подруга.

-Ти ж знаєш, що мені й ходити нікуди. – кажу я.

-Це раніше було нікуди. А тепер в тебе є Руслан.- каже вона.

-Ми просто спілкуємося по-дружньому.- кажу я вдягаючи легку блакитну сукню.

- Для  тебе він може і друг, а от ти для нього мені здається хтось більше. Він же коли тебе бачить, то не помічає нікого в кімнаті. Ти, подруго, краще очі відкрий та зверни на хлопця увагу.- каже Аріна роблячи мені зачіску.

-Добре, буду дивитися на нього сьогодні по-особливому.- кажу всміхаючись подрузі.

-Отож. Потім ще дякувати мені будеш.- каже подруга милуючись своєю роботою.

Вдягаю пальто та черевики і виходжу на вулицю. Там  мене  чекає  чорна ауді.  Біля машини мене чекає Руслан. Всміхається мені та не зводить з мене погляду. Ніяково підходжу  до нього, а він обнімає та цілує в щоку.  З-за спини дістає квіти.