Глава 44

Я подивилася в прохід, звідки ми прийшли, і побачила там чоловічу фігуру більшого розміру. Це ніби й не людина була, тому що людина не може бути таких розмірів.

Його очі палали вогнем, а зіниці були вертикальні, тобто як в якогось хижака.

На якусь мить мені стало до чортиків страшно. Він з такою легкістю відкинув від мене Каеля, але при цьому я не почула жодних кроків, які до нас наближалися. Або ж ми настільки були захоплені розмовою, що не почули.

Я придивилася до цього... Я навіть не знаю, як його назвати. На ньому де-не-де була луска? Я здивувалася. Луска буває в драконів, але не в людей. То це дракон? Хіба вони так виглядають?

Поки я все це роздумувала, в себе прийшов і Каель. Він одним рухом потушив вогонь. І в наступну секунду вода вже полетіла в того чоловіка, якого я досі не могла впізнати. Та йому нічого не сталося, він ніби не відчув цього потоку.

-Звідки ти взявся?-прошипів Каель.-Але нічого, ти також звідси не вийдеш. Дарма ти втрутився.

-Це ти дарма націлився на істину дракона. Та нічого ти зараз взнаєш, як це – бути ціллю дракона,-пролунав злий голос.

Але він був мені знайомий, та я ніби й справді десь вдарилася головою й не могла впізнати, кому він належить.

І в наступну секунду в нього полетіла вогняна куля, яку Каель з легкістю знешкодив.

Навіть не знаю в кого більше шансів: у Каеля, який володіє чотирма стихіями, заволодів трьома королівствами й одне заморозив, і з такою ж легкістю, як він відбив вогняну кулю, так само легко може забрати й п’яту стихію, яка знаходиться в мені, а я ледве взагалі дихаю.

Чи в чоловіка, який з’явився нізвідки, палає вогнем, якому байдуже на атаки Каеля, але при цьому в нього тільки одна сила – вогню. Зате люта ненависть на цього ненормального.

Так, стоп, що сказав цей чоловік? «Націлився на істинну дракона». Крім мене тут нікого немає, то виходить, це відноситься до мене. Тоді виходить, це Ардес.

Я ще раз подивилася на нього. Впізнати його вкрай важко. Навіть коли я додумалася, хто це, все рівно не можу впізнати.

-Ти  хто такий, щоб мені погрожувати? я в рази сильніший за тебе. Ти повинен знати, що я зробив. Королівство, в якому ми знаходимося, заморозив я.

А я згадала: він їх заморозив не своєю силою, а направив їх силу проти них. Хоча я до кінця та і не можу зрозуміти, як саме. Але попередити треба.

-Ардес!-викрикнула я, щоб привернути його увагу.-Не знаю як, але він може направити твою силу проти тебе.

Я помітила тільки, що він швидко глянув на мене й відвів погляд знову на Каеля. Тепер осталося зрозуміти: він зреагував на ім’я чи інформацію, яку я сказала.

Ось тут розпочалася справжня битва. Я б сказала тут все наелектризувалося від магії. Я б також з радістю допомогла, та я цей клятий браслет не можу зняти. І сил в мене майже не залишилося. Таке відчуття, що я зараз втрачу свідомість, але мені не можна. Мені потрібно бути при свідомості.

Поки я думала про своє, прямо біля мене пролетіла не маленька така каменюка. Цікаво, це цілеспрямований замах на мене чи просто випадковість? Мда, залишилося тільки вмерти від якоїсь каменюки.

-Ріє, заховайся, щоб в тебе випадково нічого не потрапило,-знову пролунав грубий голос, як я вже знаю, Ардеса.

Я заховалася за кристалом, який стояв в цій кімнаті, але щось не впевнена, що він мене сильно захистить. Якщо буде бажання, то можна мене і тут дістати.

-Не переживай, вона мені все одно ще жива потрібна. Помре вона –помре і сила разом з нею. А чекати мені вже набридло.

От цікаво, мені зараз радіти, що я потрібна йому живою, чи навпаки плакати, бо він так яро йде до своєї цілі.

-Повір мені, вона сьогодні не помре, а от ти в зоні ризику,-пролунав голос Ардеса.

-А ти, я бачу, самовпевнений. Ну нічого, я зараз виб’ю з тебе цю впевненість, і тоді ти мені вже не зможеш завадити, і я зроблю те, що давно мав зробити.

Після цих слів Каеля пролунав ніби вибух. Я здригнулася, бо не знала скільки ще протягне Ардес. Бо ненависть – сильне відчуття, але не безкінечне, і в якийсь момент в нього закінчяться сили. Тоді ніхто з нас не зможе протистояти Віндарісу.

І на підтвердження моїм думкам біля мене в стіну полетів Ардес. Я перелякано подивилася на нього і постаралася зрозуміти, чи все з ним гаразд. Вигляд він мав злий, але ніби й не втомився. Та ну, як так можливо, вони вже стільки б’ються, що хтось з них мав хоч трохи видихатися.

-Краще відійди з дороги. Ти ж хочеш ще пожити, то чому ти лізеш?-пролунав голос Каеля.

-Навіть не мрій,-тепер це вже був злий Ардес.

-А ти ж помилився,-це вже заговорила я, втомленим голосом.-Ти казав, що дракони вже не можуть перетворитися. А з тобою зараз б’ється наполовину дракон, наполовину людина.

-Що?-пролунав здивований голос Каеля, а зразу на ним, схоже, щось чи хтось полетів в стіну.

-А ти що, луску на ньому не бачиш і те, наскільки він більший за просту людину? Придивися,-знову викрикнула я.

-Цього не може бути.

-Ще й як може. І зараз цей покаже тобі, чому не можна загрожувати моїй істинній парі.