Глава 43

Прокидалася я повільно, але цього разу, навпаки, темряви не було. Я була в якійсь світлій кімнаті, та досі не зрозуміла, де саме. Хоча яка ймовірність того, що я опинюся в знайомому місці?

-Полежи поки тут, мені потрібно дещо підготувати,-пролунав наді мною голос Каеля.

Після цих слів він, схоже, вийшов, бо я його більше не чула. Я спробувала встати, та виходило це погано. В мене досі ломило все тіло. Нічого не змінилося. Та що я там казала про ймовірність? Вона була, але не рівна нулю.

Я вже бачила подібні кімнати в одному з палаців. Піднявшись вище, я почала все оглядати. І я остаточно зрозуміла це палац Фріста та Ейріс Айсвель.

Чому я саме тут? Як він сюди мене переніс? Питань з кожною секундою ставало все більше, але на жодне з них я не мала відповіді, та вона є в іншої людини.

Вже сівши рівно, я знову оглянула кімнату і застигла, коли помітила те, що знаходилося недалеко від мене. Це були батьки Кріона. Бачити це зблизька виявилося важче, ніж я думала. Надіюсь, він ніколи цього не побачить.

Коли я все обдивилася, зайшов Каель. Спокійно зайшов, його нічого не бентежило. Ніби все так і має бути. Та він справді божевільний.

-Ооо, ти вже побачила своїх рідних. Я подумав, тобі потрібно перед ритуалом побачити своїх рідних,-сміючись сказав він.

-Як ти нас сюди перемістив? Це нікому не вдавалося.

-Чому ж? Можливо, якби ти спробувала, то й змогла б перенестися. Ти пов’язана з цим місцем, як і я. Тому я з легкістю нас сюди переніс.

-Гаразд, а чому саме сюди? Не повірю, що ти просто хотів, щоб я побачила рідних.

-І ти знову правильно розмірковуєш. Мені навіть вже шкода в тебе силу забирати. Та нічого вже не зміниш. Я і справді не через твоїх рідних тебе сюди переніс. Ритуал буде проходити тут, правда, трохи нижче, під землею.

Після цього він взяв мене під руку і кудись потягнув. Я ледве йшла і розуміла: скоро буде кінець. Адже сюди й справді ніхто не зможе перенестися і якось допомогти.

Поки ми йшли, я бачила тільки кам’яні стіни і коридори зі сходами, завдяки яким ми спускали все більше вниз. І раптом приміщення розширилося, і ми ввійшли в простору кімнату, посеред якої стояв кристал на камінні.

Куди він мене привів? Що це за місце?

Я почала оглядатися, але більше нічого в цій кімнаті не було. В цей час він штовхнув мене до того кристалу, і я впала біля нього. Ніякої поваги. Мені й так погано, а тут ще й руку вдарила, коли впала.

-Ти, напевне, не знала, що під кожним палацом є таке місце. У кожному різний колір кристала – він позначає силу королівства. Тут цей кристал ще світиться, але це ненадовго.

-Звідки ти про це знаєш?

-Цю інформацію мені розповів мій батько. Тому я і знаю більше вас.

-Я не розумію, ти серйозно це все робиш тільки заради влади? Чим тобі нинішня не подобається?

-Бо вони всі дурні, не знають, як правити. Думають тільки про себе, а люди страждають через них. Я ж, як стану правителем, всі будуть жити добре. Ти хоч знаєш, що через тих розумних правителів майже ніхто не може перетворюватися в драконів і стають простими людьми?

-Ти нічим не кращий,-говорячи це, я встала вже не через впертість, ні, через злість,- Ти знищив ціле королівство, в якому проживали ті самі дракони, заради яких, як ти кажеш все це робиш. Ти зараз брешеш самому собі. Ти не заради людей або ж драконів це робиш. Ти все це робиш, бо ти ніщо. Ти нічого не можеш і зараз цими діями намагаєшся доказати, що ти хоч щось можеш.

-Неправда, я намагаюся зробити життя інших кращим.

-Що ти зробив для того, щоб їхнє життя стало кращим? Не напружуйся, я відповім. Одних ти заморозив, в інших ти забрав силу, деяких ти вбив, але в результати ти обманюєш сам себе тим, що хочеш як краще для інших, та ти просто монстр.

Я знала, що достукатися до нього марно, та мені потрібно ще трохи часу, щоб щось придумати. Та в голову ніяк нічого не лізе. Має бути вихід. Якщо сама себе не врятую, ніхто не врятує. Знаю, злити його також погано – хто знає, що він зі злості може – зробити но і філософськими розмовами, я його не відволічу.

-Ні, я стараюся для інших. Вони страждають під владою цих нелюдів. Я все це зробив для цих драконів. Вони страждають. А я знаю вихід, як зробити так, щоб вони могли знову перетворюватися на драконів.

-Це все твоя уява. Не сперечаюся, виглядає привабливо, та ти не всемогутній. Інколи саме це залежить від людини. А ти вже в стількох дракон забрав можливість перетворитися, якщо ти не помітив. І в себе також.

Рія, думай. Словами його не переможеш, емоціями також. В цьому випадку потрібно бути розумнішою.

Та з цих роздумів мене перервав якийсь шум зверху. Він також це почув, але не звернув увагу на це. А я звернула. Я відчула, як щось змінилося, та поки не могла зрозуміти, що саме.

-Схоже, ти вдарилася головою, коли переносилася, бо ти вже починаєш нести маячню. Я зміню цей світ і життя інших.

-Я ось чого не розумію: як ти збираєшся повернути їм перетворення в дракона? Для цього просто стати правителем мало.

-А ти думаєш, для чого я всю цю силу збираю? Вона мені і допоможе. Та розказувати я тобі нічого не буду, це таємниця.