Глава 42

Це було останнє перед тим, як втратила свідомість.

Приходила до тями я досить болісно. В очах досі було темно: чи то я знаходжуся в такому місці, чи в мене просто ще не повернулася ясність бачити. І не пам’ятала, що трапилося. Голова боліла, як і все тіло, ніби я тренувалася цілий день і тягала важкі гантелі. Мені це не подобається.

Я так пролежала, можливо, п’ять хвилин, або ж цілу годину. Тут не зрозумієш. Навколо темрява, голова тріщить і заважає думати. А це мені дуже потрібно, інакше можу довго не прожити.

Я згадала,  кого я чула перед тим, як потрапити в цей стан. Він таки мене знайшов. Хоча невже я і справді думала, що він буде чекати довго, вже знаючи, як я виглядаю? Дурепа. Потрібно було ще до балу розказати все Ардесу. Надіюсь тільки, що Кайра не забуде про це розказати, коли вони виявлять, що я пропала. Але не зрозуміло, через скільки часу вони це зрозуміють.

Просто на допомогу чекати я не можу. Потрібно щось робити. Я не була зв’язана ніяк, але тільки коли ледве встала на ноги, зрозуміла, що в мене на правому зап’ясті з’явився якийсь браслет срібний. Не пам’ятаю такого. Звідки він в мене?

Разом з цим я відчувала, ніби я пуста. Якась порожнеча. Тому з кожною секундою мені мій стан все менше подобався. Цікаво, що я можу зробити в такому стані, але найголовніше – скільки я так протягну.

Я була настільки неуважна, що навіть не почула, як хтось зайшов всередину, і, звичайно ж, не помітила. Але на долю секунду помітила світло, яке появилося в кімнаті, та повернулася в ту сторону, ледь не впавши, але тільки через впертість встояла на ногах.

-Ну що ж, нарешті ти вирішила навідатися до мене в гості,-почула веселий голос Каеля Вендаріса.

-Не знала, що ти так гостей запрошуєш у гості, та ще й такий доброзичливий господар,-в моєму голосі було чути іронію.

Він також вловив це і засміявся. Та він і справді божевільний. До питання про те, скільки я протягну, добавилося ще й те, як мені йому щось зробити. Він повний сил і не стоїть ледве, а навпаки – впевнено.

-Для тебе, моя хороша, запрошення мало бути особливим. Невже тобі не сподобалося? Хм... а я так старався, щоб тебе здивувати.

-Та що ти, здивувати тобі вдалося тільки можна було все ж таки по-іншому.

-До речі, напевне, тобі тут темно. Вважай мене хорошим

І через секунду після його слів кімната спалахнула світлом.

Я помітила чоловіка, який стояв і дивився на мене. На вигляд він був не дуже приємний. Кімната ж була невеликою: тут було досить невелике ліжко, шафа і біля нього дзеркало. Все більше жодних меблів.

-А ще забув: тобі набагато краще без цього гриму.

Я жахнулася від його слів і, схоже надто різко повернулася в ту сторону, де бачила дзеркало. Похитнувшись, я підійшла до нього і побачила свою справжню зовнішність без гриму. Хоча який в ньому вже був сенс? Він і так знає, як я виглядаю.

Тому, повернувшись до нього знову, я спокійно промовила:

-І що ж ти хочеш зі мною зробити?

-Не переживай, поки ти можеш відпочивати. Але сили тобі не знадобляться, та й якщо поспиш, вони в тебе не з’являться. Бачиш у тебе на руці красивий браслетик?

Після його слів я опустила погляд на руку. Він  і досі був там, тому я просто підняла на нього погляд. Він, не дочекавшись відповіді, знову заговорив:

-Так от, він повністю блокує твою силу – як магічну, так і фізичну. Ти не зможеш мені нічого зробити. Тому краще прийми свою долю. Невже ти справді думала, що зможеш від мене заховатися?

-А якщо мені така доля не подобається? Я ще молода, хочеться пожити.

-Ох, мила, не переймася. Ти можливо виживеш, але, на жаль, залишишся без сили.

-Як ти про це дізнався?

-Мені здається: чи ти намагаєшся тягнути час? Але навіть не надійся: тебе ніхто не знайде. Там, де ми зараз знаходимося – це глуха зона. Жоден посил тут не працює, і тебе не відчують.

-Ну так якщо не знайдуть, так розкажи, мені. Як-не-як цікаво.

-Знаєш я дізнався про тебе випадково. Коли я дізнався, що Кріон не носить тієї сили, яка мені потрібна, я був злий, але розумів: не могла ця сила десь розчинитися, тому що він жив. Я вирішив послідкувати за ними. Втратив, звичайно, багато часу. Але потім народилося дві дівчинки-близнючки. Спочатку я нічого не запідозрив, але потім відчув, що одна з них не така проста. Це виявилася ти.

-Тоді звідки в тебе стільки подробиць? Чи ти тоді просто намагався розізлити Кріона?-в мене вже самої нерви здавали, і промовила я ці слова злим голосом.

-А ти, виявляється і справді розумна, але не завжди цим користуєшся. Я і справді хотів його розізлити. Мені хотілося, щоб він відправився до своїх батьків. Бо я не розумів, чому він вижив, чому саме тоді він був не там. Але потім я до нього не міг підібратися. А тоді цього не дала мені зробити ти,-це вже він прокричав. І там чулася справжня ненависть.

-Чому ти так його ненавидиш? Він був дитиною!-це вже прокричала я.

-Бо якби він не був слабким для цієї сили, вона б давно була моєю. Але ні, мені довелося заморочитися. І ось нарешті ти тут. Нарешті я зможу досягнути своєї мети. А знаєш, що станеться, коли я заберу твою силу?