Глава 39

Світ навколо нас ніби зупинився, і я навіть не розуміла, скільки вже часу так пройшло до того, як він трохи відсторонився від мене і знову поглянув в очі.

-Нахабнієте, наставнику,-перше, що сказала я.

-А ти хіба не знала, що тобі попався надто нахабний і самовпевнений наставник, та й коли така учениця, стриматися досить важко,-останні слова він вже сказав мені на вухо.

-Наступного разу краще питати, якщо хочеш мене поцілувати,-сказала я і в думках стукнула себе по голові.

Жах, я вже думаю про наступний поцілунок з цих нестерпним драконом. Стукніть мене хтось, бо я схоже геть клепку втратила.

-Справді? Тоді дозволиш тебе ще раз поцілувати?-запитав він в мене і поглянув знову в очі.-Зараз.

Я дивилась в його очі і зрозуміла: він говорить це серйозно. А я навіть не задумувалася над відповіддю. Вона в мене вже готова була, і я тільки хотіла відповісти, як поруч пролунав доволі знайомий голос:

-Нормальне в вас тренування, напевне дуже продуктивне.

Після цих слів Ардес відірвав погляд від моїх очей і повернув голову в бік того, хто говорив. Після цього повільно встав і допоміг мені встати, а тоді вже трохи роздратовано заговорив:

-Кріон, знаєш, наскільки ви зараз не вчасно.

-Ну, ми взагалі-то прийшли потренуватися з вами, а ви і без нас добре справляєтеся.

-Ти б краще помовчав, і якщо вже не подобається наше тренування, то пройшли б повз.

-Оу, навіть так, а ще нещодавно хтось казав, що не знає, що до нього відчу...-договорити він не встиг, бо в нього полетів сніжок, і він здивовано подивився на мене, а коли побачив мій погляд, то зрозумів, що сказав трохи забагато.

-Все зрозумів, мовчу. Просто хотів висловити свою думку. Цьому ти мене навчила. Ну гаразд, ми, напевне, підем і не будем вам заважати займатися.

Після цих слів він підморгнув мені, і вони пішли на вихід з стадіону, весело про щось розмовляючи. А я поки вони не вийшли дивилася їм вслід. Та коли повернулася до Ардеса, то помітила, що він дивиться на мене запитально, але думки я читати ще не вмію, тому ніби питаючи «що таке?» подивилася на нього.

-От мені цікаво, а що ти не дала йому договорити? Він ж щось говорив про нас. Мені взагалі-то, було цікаво послухати.

-Обійдешся, та і говорив він виключно про мене, тому це тебе не стосується. Думаю, на сьогодні можна закінчити,-сказала я і якраз проходила повз нього, і він взяв мене за руку і притягнув ближче до себе і трохи нахилився, щоб бути на рівні мого зросту.

- Мені дуже цікаво про тебе дізнатися ще більше.

-Чомусь ти про мене все знаєш, а я про тебе нічого не знаю. Що з тобою було за ці роки, та й дитинство не пам’ятаю.

-Так ти мене питай, я все тобі розповім.

-Думаю, на сьогодні і справді досить. Я дуже стомилася, тому хочу поспати.

-Добре, але я тебе проведу.

Сказавши це, він взяв мою руку і, переплівши наші пальці, почав йти, ну а мені нічого не залишилося, як піти за ним. До моєї кімнати в гуртожитку ми йшли вже мовчки.

Підійшовши до моєї кімнати, я якось неохоче, але забрала свою руку з його і швидко, поцілувавши його в щоку, зайшла всередину. Ну як зайшла – забігла і закрила за собою двері. Прислухавшись, я тільки через пару хвилин почула кроки які віддаляються.

А я вирішила таки зайти в свою кімнату, і коли зайшла, одразу сіла на ліжко, бо було враження, ніби я зараз втрачу свідомість. Що я тільки що зробила? Спочатку на стадіоні я ж хотіла дозволити йому ще раз поцілувати мене, а тепер біля кімнати, так, в щоку, але поцілувала.

Я б могла так за роздумами просидіти ще довго, але згадала: потрібно поспати, бо я і справді стомилася. Тому я швидко переодягнувшись, лягла назад в ліжко, але щось я не впевнена, що зможу нормально поспати.

Так і сталося. Але це був і плюс, бо я опинилася знову в королівстві криги. Може, і зможу питання поставити, які мучать мене. Я вже не йшла, як в перші рази, я бігла до палацу. Коли я підбігла, пішла шукати те місце, де я зайшла того разу. І не дуже швидко але знайшла.

Але на цьому моє везіння скінчилося: тут нікого не було, і ніхто мене не лякав. Тут було тихо настільки, що я чула стукіт свого серця.

«Мені потрібно її знайти» - промайнуло в мене в голові.

Я почала ходити по всьому палацу,  але нічого. Я не всюди могла зайти, і саме там вона могла сидіти, а я нічого зробити не могла. І сон також не закінчувався, тому я спустилася знову вниз і зайшла в вітальню і присіла на диван, хоча я не стомилася.

Та тільки я присіла, як навпроти мене появився якийсь вихор, і він туди затягував все, що було в вітальні. Я швидко встала і вибігла, та закрила за собою двері. Не розуміючи, я присіла біля дверей і зовсім не розуміла, що в біса відбувається.

-Дарма ти знову тут з’явилася, він останнім часом почав слідкувати за цим місцем,-пролунав збоку голос.

Повернувши голову, я побачила Ейріс і одразу піднялася. Я тут бігаю, шукаю її, а вона просто дивилася на це. Ну дякую.

-Вчасно ви вирішили з’явитися,-незадоволено сказала я.-Ви в курсі, що винні мені відповіді?