Глава 36

-В договорі не було жодного імені,-заперечив Сайлен.

-Але там було прописано про спадкоємців, а вона не спадкоємець,-сказала Ліара.

-А звідки ви знаєте? Можливо, я позашлюбна дитина,-намагалася я пожартувати, але через те, що я вже наполовину сплю, то виходить погано.

-Давайте без жартів. А справді, не хочете нам пояснити все-таки, хто ця дівчина?-підключився в розмову Тайрен.

-Схоже, я все-таки не помилялася і була права,-сказала Кайра і поглянула на мене.

-Гаразд, давайте і справді не тягнути. Я – Арія Аеріс,-я навіть не намагалася пом’якшити правду.

Бо я зрозуміла, поки вони тягнуть і збираються, як правильно сказати, я тут і справді засну, тому я просто взяла й вивалила на них цю інформацію. І зараз спостерігала за їхніми здивованими обличчями.

-Ну що ж, якщо вже правда спливла, пропоную розходитися відпочивати, а свої запитання поставите вже завтра,-заговорив Кріон.

Всі мовчали, тому можна  було вважати, що рішення прийняте. Ми всі почали розходитися по кімнатах.

Поки я йшла до своєї кімнати, то взагалі ні про що намагалася не думати. Ну хіба що про ліжко, в яке я зараз ляжу і засну.

Так і було на початку: я зайшла в кімнату і переодяглася, лягла в ліжко і вже збиралася бачити сни – бажано нормальні. І сни і справді починалися добре.

Я сиділа біля озеро. Воно було прозоре, світило сонце, і тут було так добре. Думок не було зовсім. Було так спокійно, що виникало бажання залишитися тут назавжди. Немає когось, хто хоче тебе вбити або забрати силу. І можна бути щасливою.

Та в якийсь момент сонце перестало світити. Подивившись на небо, я побачила сірі хмари, які закрили сонце.

Раптом я відчула, як моєї ноги щось торкнулося. Я зразу вскочила і подивилась, вниз. Там я побачила змію і жахнулася. Вона дивилася на мене своїми розумними очима. Її погляд був такий, ніби могла мене за один раз залишити без однієї моєї кінцівки.

На цей момент я навіть забула про те, що це просто сон. Все було так реально і цей доторк змії також. В раз до неї під повзли ще дві змії.

«Ну це вже нечесно. Троє на одного – якось не справедливо»,-промайнуло в моїй голові

Я спробувала застосувати магію, та в мене нічого не вийшло. Я взагалі не відчувала в собі магії і це ще більше лякало.

Раптом простір прорізала блискавка. З неї вийшов Каель. І почав повільно підходити до мене. Уважно вдивлявся в моє обличчя.

-Чому ти не зі своїм обличчям ходиш? Ти в цьому образі губиш себе,-почав він.-Нам давно потрібно зустрітися вживу. Просто поговоримо.

-Ага, і після цієї розмови я залишуся без сили. Мені таке не підходить. Можете розмовляти з кимось іншим.

-А ти просто забудь про те, що тобі наговорили. Без цієї сили тобі буде краще. Зможеш спокійно бути зі своїм коханим,-поки він це говорив, обходив мене по колу.

-Звідки тобі знати, чи є він у мене?

-Повір мені, я знаю багато чого. І ще з дитинстві він був тим, хто захищав тебе з першої секунди вашого знайомства.

-От я не розумію: всі так багато розказують про цей зв’язок, але я нічого не відчуваю з всього цього. Так що не вмовив.

-Тоді як ти дивишся на те, що з твоїми рідними щось станеться, якщо ти до мене не прийдеш сама?

-Ось і до погроз дійшли. Стає тільки цікавіше.

-А ти знаєш, що зараз відбувається, поки ти спиш? Там зараз дуже гаряче. Невже не відчуваєш? То давай я тобі покажу.

У повітрі переді мною з’явився образ палацу, в якому ми зараз, і біля нього все палало. В один момент все змінилося і тепер я бачила кімнату батьків і там був вогонь, а вони спали. Він тихо підбирався до їхнього ліжка.

У цей момент мене скував повний жах. Невже це зараз і справді відбувається на яву, а я навіть не можу прокинутися.

Та мене відволік знайомий голос, який кликав мене. З кожним разом, як повторювалося моє ім’я, я все більше приходила до тями.

Я закрила очі, а коли відкрила, то зрозуміла, що я сиджу і мене хтось обіймає. І мене трохи трясе. Одна рука гладить мене по голові, а інша – по спині. Мої руки були в нього на плечах.

Через кілька хвилин я зрозуміла, хто це, і притиснулася до нього сильніше, намагаючись забути про той сон.

-Треба допомогти іншим. Тут все ж горить,-все-таки згадала про сон і, трохи відсторонившись сказала я, і подивилася йому в очі.

-Все гаразд. Це був просто сон,-заспокоїв мене Ардес.

І я йому повірила. Він сказав це так спокійно, дивлячись прямо в очі. І саме через це я не могла не повірити йому. Тому я просто положила голову йому на груди. Ми так просиділи якийсь час, поки я знову не заговорила:

-Як ти тут опинився? Ви ж повернулися до себе.

-Ми і справді повернулися, але коли я вже збирався спати, відчув, що з тобою щось не так, і перенісся до тебе. А ти крутишся в ліжку і водночас з цим заморозила всю свою кімнату.

-Що?-здивовано перепитала.