Глава 35

У цей момент я помітила, що там таке є, і щойно я це зрозуміла – на мене полетіла чорна куля. Якби хранитель не відтягнув мене вбік, то для мене вже все закінчилося в одну секунду і при стількох свідках.

Я поглянула на Селгара, а він – на мене. І тільки після цього я поглянула на інших: вони також були в шоці.

 Мда... тільки невідомої сили мені не вистачало, щоб вона хотіла мене вбити.

-Знаєтет, Ріє,-почав Селгар,-я тут подумав... станьте до них у коло.

Я подивилася на нього і сказала:

-Ви хочете, щоб наступна така куля летіла вже не тільки в мене?

-Мені здається, станеться навпаки, і все пройде добре. Тому прошу, станьте до них.

І мені таки довелося стати в коло. Він трохи змінив послідовність. Я стояла між Кріоном і Ардесом. Також він дав мені артефакт – він був трохи теплий.

Хранитель вирішив почати все спочатку. І ось він знову дійшов до того моменту, коли потрібно було наповнювати артефакт. Підходив він до нього обережно, та цього разу нічого не було, тому він спокійно його активував.

 Я відчула, як артефакт у руці почав нагріватися, і схоже я таки помилилася, коли казала, що він не буде сильно гарячим. Тому я просто закрила очі.

Коли він вже не був сильно гарячим, я відкрила очі і помітила білі нитки, які тягнуться від кожного до артефакту в центрі. А коли відволіклася, помітила ще й голубі та червоні нитки, що з’єднували моє і Ардеса зап’ястя.

Я підняла на нього погляд  - він  також  був здивований. Відірвав погляд від зап’ястя і подивився мені в очі. І я не знаю, скільки ми так стояли, аж поки не заговорив Селгар:

-Ну, бачите, все пройшло добре. Тепер ви вільні.

Після його слів я знову подивилася на зап’ястя – там уже нічого не було. Подивилася на інших: вони були всі спокійні, але й зацікавлені.

-Кладіть сюди, на стіл, ваші артефакти,-він показав на стіл біля себе.

Всі по черзі почали підходити і класти їх  туди, куди сказано. Я була майже останньою. Я клала цей артефакт разом із Кайрою, і не встигли ми відійти, я помітила, як вона блідне на очах і втрачає свідомість.

Я встигла підхопити її під руки. Одразу ж підбігли інші.

Ріан підхопив її на руки і поніс до цілителя, всі пішли за ним. А я притримала хранителя, щоб поговорити.

-З нею ж нічого не сталося? Це не ритуал вплинув на неї?

-Ні, ритуал не міг так вплинути. Це, скоріше, щось інше – сильні переживання і майже повністю магічне виснаження.

-А що це були за нитки?

-Вони поєднували істинних. У кожного свій колір.

Я кивнула на його слова і вирішила таки приєднатися до інших. Підійшла до них – усі стояли  розгублені, бо ніхто не розумів, що сталося. Як тільки мене помітили Фламеріс, вона одразу заговорила.

-Ти ж казала, що даєш гарантії і все буде гаразд!-заговорила до мене Ліара Фламеріс.

-З нею все буде добре. Вона просто сильно переживала.

-Звідки це тобі знати? Це все ваш ритуал! Якби ми його не провели все було б добре!

Ну тут її можна було зрозуміти як ніяк її дочка постраждала і невідомо, що сталося.

-Послухайте, це не через ритуал. Якщо ви не помітили з іншими все добре. Якби щось було не так з самим ритуалом, то не тільки Кайрі було б погано,-я справді старалася сказати спокійно.

-Мамо, заспокойся. З Кайрою все буде добре,-втрутився в нашу розмову Ардес.

-Ти її зараз захищаєш?

-Я думаю про Кайру. І якщо подумати – Рія права. Якби це було через ритуал, то постраждали б усі.

Ліара Фламеріс ще раз подивилася на мене і відвернулася.

 А я вирішила прогулятися, бо мені зараз дуже потрібно прогулятися. Приховувати все в собі стає все важче.

Тому я пішла в сад, щоб відпочити і трохи подумати, та коли я вийшла і присіла на траву дивлячись на невелике озеро. Зрозуміла, що одній мені побути не дадуть. Я почула позаду кроки. Поруч зі мною присіли Сайлен, Кріон і Аріса.

-Ви зараз повинні бути зі своїми коханими, а не зі мною.

-А ми захотіли побути з тобою, а то ще зараз тобі погано стане,-сказав Сайлен.- Ти дуже бліда, Ріє.

-Це моя природна блідість, так що не потрібно за мене переживати,-спокійно сказала я.

-А ми будемо переживати. Ти як тільки з’явилася тут – і одразу одні проблеми. У якійсь мірі я вина в цьому, але разом із цим рада, що ти тут,-сказала Аріса і обійняла мене. До неї приєдналися хлопці.

Ми так і сиділи якийсь час у тиші.  Це було спокійно. Я не думала про проблеми, які і справді звалилися на мене, і про те, що моє життя може закінчитися в будь-якої миті.

Але почало вже трохи холодати, і ми вирішили повернутися всередину.

Коли ми зайшли, то побачили, що всі вже сиділи у вітальні. Вони помітили як ми зайшли і попросили приєднатися. Ми сіли, і схоже ніхто не збирався починати розмову.