Глава 33

Я подивилася на Кріона: він не впізнав цей голос, бо не знав, кому він належить і не чув його жодного разу, а мені доводилося.

-Послухайте, в мене тут немає тієї, яку ви шукаєте,-на диво спокійно сказав хранитель.

-Тут, можливо, і немає, але ти знаєш, де вона і як виглядає. Тому розкажи мені це, і тоді я тебе відпущу.

-Я нічого не знаю і не розумію, з чого ви взяли, що я про всіх все знаю.

Я подивилася на Кріона і зрозуміла: нам потрібно рятувати хранителя. Негайно відійшла з ним у бік і ми почали думати. Ну і нічого краще не придумали, окрім як пошуміти. Тому Кріон почав створювати льодовика, який мав відволікти Каеля, і ми змогли б забрати хранителя.

І ось перший шум. У кімнаті також стало тихо, і через секунду ми почули, як відчинилися двері, з них вийшла людина і почулися кроки, що віддаляються. Не втрачаючи ні секунди, ми забігли в кімнату побачили Селгара, який був зв’язаний магічними путами. Ми швидко їх зняли, вийшли з кімнати і вирішили йти в туди, куди Каель не пішов.

Тепер нас вів хранитель, бо ми тут, як ніяк, але нічого не знаємо. Через деякий час ми вийшли нагору, неподалік досі лунав шум. Ми туди не пішли. Торіс Селгар повів нас в інший бік, і ми вийшли з храму, і після чого відразу перемістилися в якийсь будиночок.

-Ми в моєму будинку, але і тут краще зараз довго не залишатися, тому дайте мені п’ять хвилин, я зберуся, і коли ми будемо в безпеці, поговоримо.

-Зачекайте. Розумію, що в нас мало часу, але потрібно зібрати речі і для ритуалу розірвання договору.

Він кивнув на мої слова, сказав, що де находиться, і ми почали збирати все. І так, командною роботою ми і справді швидко зібралися і вже готові були переміщатися, як двері будинку хтось вибив. Ну зрозуміло хто. Всередину зайшов Каель Вендаріс власною персоною.

-Непогано так, як для студентів і тих, хто не розуміє, що зі мною не можна зв’язуватися. І що ж у нас тут за рятівники знайшлися?

Сказав він і почав підходити ближче. Кріон заховав мене за спину, але це йому не завадило мельком побачити мене. Хранитель також став так, ніби захищав мене.

-Сам Кріон Айсвель і якесь незрозуміле дівчисько.

Ой, якби ж ти знав, що я те дівчисько, яке ти шукаєш, то так би не говорив. Я  б уже, напевне, була на якомусь вівтарі.

-Жалкий спадкоємець, який залишився без батьків. Чому ж ти без них залишився? А згадав: бо вони мені заважали, і я їх прибрав. А зараз мені заважаєш ти і це дівчисько, то може мені також вас прибрати і відправити до твоїх батьків?

Невже він і справді може зробити нас такими ж статуями? Але як? В нього ж немає цієї сили...

Я взяла Кріона за руку, бо бачила: йому це все не подобається. Ще трохи – і він зірветься. А цей гад, схоже, цього і добивається. Тому говорить такі речі.

-А знаєш, що я з ними зробив? Я зробив їх статуями. Вони хотіли мене зробити нею, але я виявився розумнішим і використав їхню силу проти них. Вони зрозуміли, що зробили помилку, але вже було надто пізно.

З кожним його словом Кріон ставав злішим. Хлопець, який навпаки завжди всіх заспокоював і не зривався, ні на кому, і зараз це могло статися. Бо саме батьки – це надто болюча тема для нього. Хоч він і знає вже правду, але чути це від того, хто це зробив – гірше  за все.

-Цікаво, а ти знаєш, де твоя сестричка вештається? Якщо знаєш ми можемо домовитися: ти кажеш  мені, де вона, а я повертаю тобі назад твою сім’ю.

-Ти не зможеш цього зробити. І навіть якби знав, де Арія, все одно не сказав би тобі цього,-досить злим голосом промовив Кріон.

-Який ти невдячний! Я тут розпинаюся, домовитися з тобою намагаюся, а ти так зі мною розмовляєш.

Я помітила, як в його руці з’явилося щось темне. І, схоже, це зараз полетить в нас. Потрібно негайно щось вигадати, бо наші тіла потім ніхто не знайде після такого удару.

-Зачекайте,-сказала я і постаралася зробити так, щоб мене хоч трохи було видно.-Навіщо вам ще жертви? Адже ми і справді нічого не знаємо, то чому б нас просто не відпустити?

-Тому що ви мене бачили, дурне дівчисько. А я таких в живих не залишаю.

-Але ж ми знаємо ні як вас звати, ні як ви виглядаєте. Навіщо вам сили тратити на нас?

-Ніяк не можу зрозуміти: це ти так намагаєшся домовитися зі мною? Цікаво... може, й на мою сторону хочеш стати, і тоді я, можливо, подумаю над тим, щоб вас відпустити.

-Можеш залишити в руїнах мене, але відпусти дітей, в них інша доля,-заговорив Селгар.

-Дітей? Відпустити? Ото ти мене насмішив, старий. Та ти вже ні на що не годен. Тебе і справді зараз краще в руїнах залишити. Цього невдячного відправлю до його батьків, а над дівчиськом ще думаю.

-Мені лиш одне цікаво: як ви збираєтеся Кріона відправити до його батьків, адже тоді ви використали їхню силу проти них самих? А він ніяку силу до вас не використовує.

-Знаєш, ти логічно мислиш, але неправильно. У нього є бажання – цього мені достатньо, щоб використати це проти нього. У мене така сила, яка тобі й не снилася. Ти жалкий маг повітря. Це в мене вже є, але не вистачає заключної, найсильнішої, і для цього мені потрібно дівчисько, яке всі чомусь ховають.