Глава 26

Ми б проігнорували його, якби він не з’явився прямо перед нами, а за ним ще чотири темні постаті. Ми разом відступили трохи назад. І так вийшло, що я йшла першою, і зараз перша, хто може постраждати , - це я. Вийшли, називається, в місто. Треба було з собою хлопців брати.

-Ну чого ви, не лякайтеся,-сказав чоловік, який стояв першим і дивився прямо на мене.

-А ви не лякайте нас і дайте пройти, тоді і не будемо лякатися,- старалася впевнено сказати я і якось інстинктивно намагалася захистити дівчат.

-Що ви, ми не хотіли вас злякати.

-Просто коли побачили, що принцеси гуляють разом, вирішили приєднатися,-почав говорити хтось із тих, що стояли далі.

-Зазвичай принцеси не приймають до себе в компанію тих, хто гуляє ввечері,-далі продовжила з ними говорити я.

-Принцеско, ми просто вирішили вас провести,-почувся вже інший голос.

-Ми і самі прекрасно можемо дійти, та й нас уже зачекалися,-також почала втручатися в розмову Кайра і підійшла трохи ближче до мене.

А я в цей час спробувала до них придивитися. Але це було важко зробити, бо було темно. І тільки я хотіла знову заговорити, як відчула силу. Це була темна сила, і я побачила сірий дим.

-Так, ми вас до них проведемо, тому краще підіть з нами з доброї волі,-знову заговорив той, що стояв першим, і тільки зараз я почала прислухатися до його голосу.

-Ви нам зараз погрожуєте?-все-таки заговорила я.

-Принцесо, ми даємо вам вибір,-заговорив ще якийсь голос.

І я ніби ще більше сміливості набралася і, схоже, справді вважаю, що безсмертна. Бо по-іншому не пояснити те, що я зробила далі. Я стала більш впевнено і подивилася на того, хто це сказав. Хоча це було важко зробити в темноті.

-Правильно підмітив, телепню: принцеси. Тому краще валіть звідси, якщо проблем не хочете,-в мене від такої впевненості навіть очі стали більш синіми і блиснули, коли я закінчила це говорити.

-Ти догралася. Треба було просто піти з нами, а тепер самі винні,- сказав той самий голос, і в цей момент у нас полетіла сіра димка.

Я вже зрозуміла, що, можливо, і не треба було це казати, але вже пізно, бо ця сіра димка майже підлетіла до нас, як прямо перед моїм лицем спалахнув щит із полум’я. І перед нами з’явилися спини хлопців. І тепер до нас дістатися було важко.

Я тільки зараз відчула, що Аріса весь цей час стискала мою руку так сильно, що вона вже була червона.

-Телепні, вам сказали, що в вашому супроводі вони не мають потреби,-голос Ардеса пролунав настільки грізно, що мені самій стало трохи страшно.

-Чуваки, ми можемо домовитися: ви нам дівчат, а ми забудемо, що вас тут бачили,-заговорив хтось із тих.

-Пішли геть,-сказав Кріон.

-Поки ще можете ходити,-додав Ріан.

Я відчувала магію, яка від них усіх йшла, і ще страх тих, хто ще недавно був таким упевненим у собі, а зараз не може нічого зробити. Тому буквально через секунду вони зникли. І в цей момент хлопці повернулися до нас, просто сказали, щоб ми йшли за ними, і Ардес ще забрав у мене пакет із платтям та туфлями.

У тиші ми йшли до самої академії. Хлопці були злі, і це вже відчувала не тільки я, а й інші дівчата. Так ми дійшли до гуртожитку і зайшли в мою з Кайрою вітальню. Ми з дівчатами сіли на диванчик і чекали, поки хтось із них заговорить.

-Ми вам сказали: ненадовго,-перший узяв слово Сайлен.

-Ви могли постраждати,-продовжив Тарен.

-Та ладно вам, усе нормально, ми живі, здорові, тому переживати немає через що,-сказала я і, схоже, зробила тільки гірше, бо тільки це і вмію робити.

-Скажи, ти хоч інколи думаєш, що кажеш,-заговорив Ардес.

І мені стало навіть якось образливо. Так, можливо, іноді я говорю, не думаючи, але я намагалася захистити інших, бо якби я взагалі мовчала, то вони, певне, нас уже викрали б, і все. Тому я відвернулася і більше не дивилася на нього. А він тим часом продовжив:

-Ви що, взагалі розучилися магією користуватися? Застигли, ніби вам це допоможе.

-Ардес, попробуй трохи м’якше, бо ти трохи вже переходиш межі,- втрутився Кріон.

-А я хіба не правий? Вони вчаться в найкращій академії, на бойовому факультеті, третій курс – і стояли там і нічого не робили. Тільки стояли і говорили з ними.

-А ми їхні наставники і мали б ще до того, як стемніло, піти по них,-також почав нас захищати Сайлен.

-Про це, до речі, теж. Ми вам сказали: ненадовго. Чого ви затрималися настільки?

На це питання він, схоже, хотів отримати відповідь, бо запала тиша. Я не збиралася йому відповідати – можливо, це і по-дитячому, але ми самі ледь не постраждали, а залишилися ще й винні. Тому йому відповіла Кайра:

-Ми просто зайшли в крамницю мадам К’юрі і не помітили, як стемніло.

-Не помітили вони. А на зв’язок чого не виходили?-продовжував злитися Ардес.

-Не помітили, правда. Але ж не потрібно через це кричати на нас,- також старалася достукатися до нього Кайра.