Глава 19

Я не могла повірити, що це він. Я  його достатньо не бачила, щоб забути його, і який в нього голос. І це виходить, він був поряд зі мною тільки тому, що знав, хто я така. Це був Дмитро, який деякий час постійно надоїдав мені, поки я була на Землі.

Цікаво, хто він тут і чому я раніше його не побачила, якщо він в академії. Хіба він, можливо, змінив зовнішність? але чому тоді сюди прийшов зі справжнім обличчям? Боже, якщо я так ще трохи подумаю, то взагалі заплутаюся.

Тому я повернулася і планувала піти назад в гуртожиток. Хоча жарт про те, що мене можуть десь викрасти, якщо я буду прогулюватися одна, вже цілком реальний. Та і цікаво, як він зібрався знову мене провірити.

Але цього мені не судилося зробити, бо мене взяли за руку і зупинили. І хто ж це може бути? Звичайно, Ардес, а щоб його. Ніякого спокою.

-Зачекай,-сказав він мені.-Хотілося б поговорити про те, що тільки що ми почули.

-Про що саме? Про те, що якісь ненормальні шукають якусь Арію і думають, що вона в академії, чи про те, що вони хочуть забрати її силу?-почала дратуватися я.-А зачекай, чи про те, що вони думають, що це я, і збираються якось це перевірити?

-Ти не знаєш, хто така Арія?-старався спокійно запитати Ардес.

-Не те що зовсім не знаю, але тільки чула про неї, і все. А тут вже думають, що це я. Весело, правда?-сказала я і закрити б мені рота, так ні я вирішила далі говорити.-А ніхто ніколи не думав, що це дівчисько сама втікла і не хоче повертатися, а ви її тут шукаєте?

-Вона була дитиною!-вже почав кричати він на мене.

-Це нічого не змінює! Або ж вона взагалі за крижаними стінами, і ви не зможете сказати, що це не можливо, поки не перевірити. Можливо, те королівство просто відгородилося від усіх, щоб не брати участь у дурному конфлікті королівств, де батьки змушують дітей підписати договори і забирають у них шанс зі своїм істинним,-також вже почала кричати на нього я.

І тільки коли я це промовила, то зрозуміла, що сказала занадто багато. Я старалася дивитися на нього і не відводити очей, щоб не показувати того, що я тільки що оступилася словами. Але це стало складніше, коли він підійшов ближче до мене.

-Звідки проста дівчина, яка тут нещодавно, може знати стільки інформації, ще й тої, яка не розголошувалася?-занадто спокійно сказав він і дивився мені прямо в очі.

 І я була готова вже щось сказати і почати знову викручуватися, бо схоже, я ніколи не навчуся вчасно закривати рота. Як у нашу розмову втрутилася Кайра, але краще б вона мовчала.

-І в сенсі забирають шанс зі своїм істинним?-запитала вона, а я перевела погляд на неї, і ось тепер я остаточно не знала, що сказати.

 І тут вже важки щось придумати, особливо коли на мене уважно дивляться три пари очей. Оце я влипла. А хвилину назад я ще багато що могла сказати, а тепер стою і думаю, як правильно відповісти до того, як мене тут спопелять поглядом.

-Знаєте,-почала придумувати, що сказати, щоб тільки не мовчати, і дещо згадала,-це вже не така конфіденційна інформація, коли дружиш із королівською сім’єю.

-І вони стали б ділитися нею з дівчиною, яку майже не знають?-знову спокійно запитав він.

-А це вже не ваше діло, що і кому вони розповідають,-сказала, дивлячись йому в очі.

-А на моє запитання ніхто не хоче відповісти,-знову заговорила Кайра.

Я знову глянула на неї, і що я їй могла відповісти? я це ляпнула не подумавши, а тепер потрібно якось викручуватися, і так, щоб мені повірили і бажано відпустили.

-Ці слова я сказала не подумавши, і просто перше, що в голову прийшло. Просто була зла, що мене постійно в чомусь підозрюють. Не зважай,-постаралася сказати спокійно я.

-Але якщо ти це сказала, значить, в тебе якісь такі думки були. І залишається тільки питання, чому в тебе були такі думки,-тут вже в розмову втрутився Ріан.

-Які ж ви надокучливі,-тихо сказала я, але мене схоже, почули всі.

-Відповідай,-гаркнув на мене Ардес.

Схоже, йому набридли дивоглядки і ухильні відповіді. А я не маю що сказати. Та навіть якщо розповім – вони мені не повірять. Так навіщо тратити на це час?

-Як ви швидко перестрибуєте з одної теми на іншу. Може, ми на сьогодні закінчимо нашу розмову? Бо у мене вже від цього почала боліти голова. Та й рука в мене вже болить – не здивуюся, якщо там буде синяк від твоєї руки,-да починаю давити на жалість і хто мені, що зробить.

 Я ж повинна була дійти спокійно до гуртожитку, і розмова мала у мене бути не з ними. Так чому ж я поперлася за цією тінню? Хоча якби не пішла, то не знала б, що мене шукають, хочуть забрати мою силу і хто мене відправив в інший світ.

-Ти справді думаєш, що ми зараз тебе відпустимо після того, що ти наговорила?-схоже, йому мене не шкода.

-А що, будете катувати мене і допитувати, щоб дізнатися якусь інформацію, яка може лише загострити ситуацію між королівствами?-сказала я не подумавши.-Чорт, закрийте мені хтось рота, бо з такими темпами я довго не проживу,-сказала я тихо і старалася не дивитися ні на кого в цій кімна.

Мені ще стільки потрібно інформації обдумати, яку я взнала тільки за сьогоднішній день. А я стою тут і говорю, не думаючи. З такими темпами я сама випадково розповім, хто я, і  ніхто мене не встигне врятувати.