Глава 13

Після слів ректора, абсолютно всі студенти почали ще більше до мене придивлятись, ну крім трьох, бо вони мене знали. Щось я останнім часом часто стала почуватися як звірок, на якого дивляться в зоопарку.

-Новенька?-викрикнув хтось із групи студентів.-Посеред року?

-Так, новенька і так, посеред року. Хтось хоче посперечатися з моїм рішенням?-серйозно сказав ректор.-Ріє, ідіть до своєї групи, щоб не забирати багато часу в професора Рогана.

Я так і зробила – підійшла і стала біля Аріси. А вона і справді була щаслива, що я в одній групі із нею. Але разом із цим я і розуміла, що мені тут прийдеться виживати, бо все-таки я не дуже впевнена, що витримаю їхні навантаження. А ректор в цей час зник.

-І так, якщо вже з розмовами закінчили, то марш бігти двадцять кіл!-і ми побігли.

Того разу я пробігла тільки завдяки браслету, який мені дала Аріса, і він досі на мені. Можливо, і сьогодні він мені допоможе. І справді, пробігла я, так як і вчора, нормально, тільки під кінець вже залишилося менше сил.

-А тепер стаємо в пари і робим піднімання тулуба. Коли я скажу – міняйтеся місцями. Почали,-крикнув він всім.

Я стала в пару з Арісою. Вона також втомилася. Ми вирішили, що спочатку вона, а потім я.

-Ну як, подобається тобі бути бойовиком?-тихо запитала, Аріса.

-Чесно, я до останнього надіялася, що попаду в якусь іншу групу, бо не впевнена, що з таким навантаженням довго протримаюся,-також тихо відповіла я їй.

-Міняймося!-крикнув професор, і ми помінялися. Боженько, допоможи, щоб не здутися аж надто швидко і не показати себе слабачкою.

-Не говори так, ти сильніша, ніж тобі здається,-продовжила тихо говорити мені Аріса. Але поки ми говорили і ділилися на пари, ми пропустили слова про те, що як і вчора, за нами будуть наглядати п’ятий курс.

-Дівчата, ви повинні вправи робити, а не розмовляти,-сказав Ардес і зло зиркнув на мене. А це вже цікаво. Що ж йому я встигла зробити, що він так на мене дивиться?

-Одне іншому не мішає,-відповіла йому я.

-Коли ви розмовляєте, то не працюєте на повну силу, і це вам заважає,-знов сказав до нас Ардес.

-Дивно, мені це не заважає. А тобі потрібно за іншими ще дивитися, а не тільки нам вказувати, що робити,-тільки коли я промовила ці слова, то зрозуміла, що звернулася до нього на «ти». Але він промовчав і пішов далі. Ну і добре.

Інша частина тренування пройшла добре – ніхто більше не чіплявся, і я навіть жива залишилася. Після закінчення мені одразу дали все, що мені потрібно, і повели в мою кімнату. Зі  мною також пішли і Сайлен, Кріон і Аріс.

Хлопці несли речі, а ми йшли попереду. Підійшовши до дверей, жінка, яка нас проводила, попросила підійти, щоб двері зчитали мою ауру і я могла спокійно зайти в свою кімнату. Жінка пішла, як тільки ми зайшли в середину. Але  і там мене чекав сюрприз, бо сусідкою, по кімнаті опинилася Кайра, і вона якраз виходила зі своєї кімнати разом із братом.

-Що ви тут робите?-запитала Кайра і подивилася на всіх нас по черзі.

-Ну, я, наприклад, буду жити в сусідній кімнаті, а вони мені просто допомагають,-під час того як я говорила, заглянула в свою кімнату і пропустила хлопців, щоб вони залишили мої речі, і ми спокійно пішли на наступі заняття.

-В сенсі живеш? Чому я про це дізнаюся тільки зараз?-знову запитала в мене Кайра.

-Ну, ці питання краще задай комусь іншому, бо я тобі на них відповісти не зможу,-спокійно сказала я і вийшла з кімнати, а хлопці і Аріса за мною.

-Слухай, а мені твій характер все більше починає подобатися, спочатку Ардес, тепер його сестричка Кайра,-сказала весело Аріса.

-Я бачу, до тебе так і тягне людей, які люблять сперечатися,-також весело сказав Кріон.

-Ага, а три з низ взагалі завжди поруч зі мною,-і тут ми вже сміялися всі.

І так, жартуючи, ми йшли на заняття з вивчення артефактів. Коли ми зайшли в авдиторію, то сіли так: на перед останній парті – я і Аріса, а позаду нас – Кріон і Сайлен. Ми сиділи, розмовляли,  і я не помітила, як прийшли вже всі.

-Хей, новенька, а звідки ти така взялася, що з тобою спілкуються принци і принцеса?-викрикнув на всю авдиторію до мене тепер мій одногрупник.

-Не повіриш, з неба зійшла. Або ж з-під землі – це вже обирай сам,-з іронією сказала я

-І перед тим як щось говориш до неї, спочатку подумай, що хочеш сказати,-серйозним тоном сказав Сайлен.

-Це, до речі, всіх стосується,-додав Кріон.

-Та все, я зрозумів, просто цікаво була, не думав, що це велика таємниця,-сказав все той самий хлопець.

-Повір, іноді деякі таємниці краще не знати,-спокійно вже сказала йому я

І в цей час в появилася професорка з вивчення артефактів. Як сказала мені Аріса, звуть її Селіая Неріоні. У неї було чорне, як графіт, коротке волосся і голубі очі, а риси обличчя в неї були різкі. Заняття у неї пройшло досить швидко.

Після закінчення ми пішли у їдальню, щоб поїсти, бо вчора я так і не поїла – тільки вже вночі, коли ми повернулися до академії, то перекусили і все. Тому я страшено хотіла їсти. І нарешті, поївши, ми пішли на наступні заняття, а студенти те й робили, що зиркали на нас, бо всім було цікаво, що це за дівчина почала з ними ходити.