Глава 10

Коли він це сказав, він дивився прямо на мене. Мені це не сподобалося. Тому я глянула на Кріона – він стояв здивований і дивився то на хранителя, то на мене. Потім глянула на Арісу, та також виглядала здивованою, але разом із цим трохи сумною і дивилася на хранителя. Глянувши на Сайлена, в якого теж було здивоване обличчя, але разом із цим в нього в очах відбивалося не розуміння. Ну а хранитель і далі продовжував дивитися здивовано на мене. І ось ми дивилися кожен на різного в абсолютній тиші. Цю тишу перший порушив Сайлен:

-Хранителю, що ви маєте на увазі?-здивовано запитав він.

-Ну як що, про Арію, сестру вашу, діти мої,-вже поборовши здивування, сказав впевнено хранитель.

-Ми розуміємо, про кого ви говорите, але тут немає Арії,-сказав трохи засмучено Сайлен. А я стояла і не розуміла, про кого вони говорят,ь яка ще Арія?

-Ну як же, принц Кріон тримає під руку свою двоюрідну сестру, принцесу Арію,-сказав так само впевнено хранитель, ім’я якого я, доречі, досі не знаю.

-Ви, напевне, помилилися, це не вона, хоч вони і схожі,-втрутився в розмову Кріон.

-Не напевно, а точно помилилися, ніяка я не Арія, я Марія,-я також втрутилася в розмову, коли зрозуміла, що говорять про мене.

-Цього не може бути, я не міг помилитися. Ви ж її прийшли перевіряти на кристалі істини?-запитав він подивившись на Сайлена.

-Так, її, але не через те що ми думаєм, що це Арія, а по іншій причині,-спокійно вже відповів Сайлен.

-Гаразд, тоді йдіть за мною,-сказавши це, хранитель повернувся і пішов, а ми пішли за ним, тільки вже на одному рівні.-Камінь істини, можливо, ви не знаєте, але показує не тільки силу людини, але її істинне обличчя.

-Хто така Арія?-тихо запитала я в Кріона, поки ми йшли.

-Вона сестра-близнючка з Арісою, пропала, коли була ще маленькою,-також тихо він мені відповів.

Я здивувалася, чому мене сплутали з якоюсь маленькою дівчинкою, яка пропала багато років назад. Так, може, в зовнішності ми схожі, але це не привід, щоб називати мене Арією. Я ще замітила те, що Аріса не промовила жодного слова, коли біля входу в храм відбулася ця розмова. Я глянула на неї – вона  йшла по ліву руку від мене і виглядала вкрай засмучена, вона, напевне, любила свою сестру, раз так відреагувала на згадку про неї.

В цей самий час поки я задумалася про своє, ми вже встигли пройти багато коридорів, і дійшли до якихось дверей. Всі зупинилися біля них, це мабуть і є та кімната істини. Хоча двері цілком звичайні, щоб вести в таємничу кімнату істини, за дверима якої мене не зрозуміло, що чекає.

-Ми прийшли,-повернувшись до нас, сказав хранитель і подивився на мене.-Мила леді, прошу, підійдіть до мене.

-Навіщо?-запитала я, скоса поглянула на нього. Якби могла, то взагалі звалила звідси, особливо після всього, що тут сталось. Але, на жаль, в мене це не вийде, бо мене досі тримають за руку.

-Не переживайте, в кімнаті нічого страшного не станеться,-почав заспокоювати він мене.-Але зайти туди вам потрібно одній, а ми будемо в сусідній кімнаті на все дивитися.

Я щось не розумію, я їм що якась тваринка в цирку, щоб мене закривати в одній кімнаті, а вони на все будуть дивитися з іншої?  На що там дивитися?  І він, схоже, по моєму обличчю, яке завжди з субтитрами, хоч і я в цей час мовчу, помітив, що мені ця ідея взагалі не сподобалася.

-Ми будемо бачити тільки те, чи є в вас сила, а якщо ви почнете бачити якісь видіння, то їх ми бачити не будемо,-спокійно сказав хранитель. Мене цей його спокій вже починав дратувати.

-Гаразд, мені просто потрібно зайти в кімнату?-запитала я в нього.

-Ні, ще покласти руки на кристал істини, він там тільки один,-сказав все тим же спокійним голосом і відчинив мені двері.-Прошу.

Я пройшла в кімнату, вона складалася тільки з одного кольору: сірого. Там і справді стояв цей кристал істини, він виглядав як прозора куля, яка просто висить в повітрі.

Я підійшла до цього кристалу істини, ще раз подивилася на нього і приклала руки до нього. Спочатку нічого не відбувалося, я вже хотіла забирати руки і казати, що це повний брєд. Як в цей момент у кімнаті і в тому кристалі почали літати сріблясто-блакитні іскри. Вони почали літати навкруги мене, і в цей момент в кімнаті стало темно.

Переді мною почав появлятися сад: великий та зелений. А по ньому бігали діти років шести-семи. В них я почала впізнавати теперішніх спадкоємців чотирьох королівств. І ще одна дівчина, певно, це і є Арія, бо вона повністю схожа на мене в дитинстві. Але я не можу і справді бути з цього світу, я ж усе життя своє знаю, що жила на Землі. Хоча брешу, я пам’ятаю своє життя тільки з восьми років, коли мене підкинули в дитячий будинок.

-Ард, ти такий повільний,-біля мене пробігла дівчинка, схожа на мене, а можливо це і взагалі я.

-Рія, я ж тебе все одно наздожену,-прокричав маленький Ардес.

Вони зверталися один до одного так, ніби були найкращими друзями, а не ворогами. А Ардес і взагалі весь час дивився на Арію і посміхався

-Якщо все-таки наздоженеш, то краще не відпускай, а то я знову втечу,-весело проговорила Арія. І в цей момент Ардес її таки спіймав.

-Все більше я тебе не відпущу,-сказав він їй.