Глава 4

Як тільки дівчата почули стукіт у двері, обидві завмерли і мовчали ніби, якщо будуть тихо – подумають, що нікого немає. Хоча на це сподіватися було марно, тому стукіт повторився. Я поглянула на Арісу, а вона – на мене. Ми обидві не знали, що робити.

План ще навіть не почали втілювати в життя, а його просто зараз можуть викрити – щойно  побачать двох абсолютно однакових дівчат в одній кімнаті. Стукіт знову повторився, але цього разу супроводжувався вже і голосами тих хто за ними. Схоже їх було двоє.

-Арісо, я надіюсь, ти не спиш, бо взагалі-то вже потрібно йти на ранкові тренування, і це обов’язково,-сказав хлопець. Голос був мені геть не знайомий, але, подивившись на дівчину, я зрозуміла, що їй він навпаки добре знайомий.

-І якщо ти забула, професор Роган ненавидить, коли студенти запізнюються, тому поспіши,-а це вже додав другий незнайомий хлопець.

-Я не забула і вже не сплю, не хвилюйтеся,-відповіла вона їм, і водночас показала мені, щоб я заховалася в шафу.

Такою дурницею я ще не займалася. Хоча, з іншого боку, я й не переміщалася в інший світ, де люди володіють магією, і дівчина яка просить її іноді підміняти, знаючи про неї тільки її ім’я. Тому я залізла в шафу і сподівалася, що ті двоє заходити не будуть, а просто заберуть дівчину і підуть, і я зможу спокійно вилізти.

-Сиди тихо. Як тільки ми вийдемо, можеш вилазити. І, будь ласка, не виходь із кімнати, поки я не повернуся,-тихо сказала вона мені, щоб не почули ті, хто стоїть за дверима.

-Тоді може хоча б двері відчиниш, щоб ми могли побачити, що ти дійсно не спиш?-знову заговорили за дверима.

Я почула, як Аріса відійшла від шафи і пішла до дверей, щоб їх відчинити.

-Ось, бачите, я вже не сплю і повність готова. Не потрібно кожного ранку приходити і перевіряти, чи я не спізнюся,-сказала дівчина.

-Та вже бачим, але все одно будем приходити. Чи ти забула, як одного разу все ж проспала і потім бігала зайві кола,-почав один хлопець.

-Ага, а потім через це ледь дісталася до своєї кімнати,-додав другий.

-Все-все, я зрозуміла! досить мені це пригадувати. Я і так встаю раніше, щоб встигнути. Пішли вже,-трохи вже роздратовано сказала Аріса.

Я почула, як зачинилися двері, і ще деякий час чула як вони там ще про щось спорять, але по тому як їхні голоси віддалялися, я зрозуміла, що можу нарешті вилізти зі своєї «шафи-укриття».

Як тільки вилізши, почала задумуватися, що мені власне робити тут, поки Аріса не повернеться і ми зможемо продовжити розмову.

Я навіть не знаю, скільки часу я так просиділа, бо в мене навіть не було хоч якогось годинника, щоб знати скільки я вже тут сиджу. Але по тому як змінювалося світло за вікном, можна було зрозуміти, що вже обід, а якщо бути точніше, то скоро вже вечір.

Поки я сиділа, то зрозуміла таку річ – я  дуже хочу їсти, бо у себе в світі, я їла аж зранку. Виходить якщо тут не інший часовий пояс то я не їла вже понад добу, навіть трохи більше.

Аж ось, я нарешті почула як хтось іде. Прислухавшись, зрозуміла, що це йде дівчина і підходить до кімнати, в якій знаходжуся я. Двері відчинилися, і я побачила Арісу.

-Ну нарешті! я вже думала, що з голоду помру і почну штукатурку зі стіни гризти. І не впевнена, що після неї я б вижила – вона  ж, мабуть, також магічна, і я б просто отруїлася,-роздратовано сказала я.

-Пробач, просто пари не завжди так пізно закінчуються,-винувато сказала дівчина.

-Ага, то це виходить, що мені так постійно тепер прийдеться сидіти пів дня в кімнаті, нікуди не виходити так ще й голодувати?-так само роздратовано сказала я,-Знаєш мені це не дуже подобається. Тому я сподіваюся, що в тебе є щось поїсти.

-Так, звісно, я принесла тобі їжу, тримай,- вона простягнула мені паперовий пакетик, з якого досить непогано пахло.-Ще раз пробач, я не думала, що так надовго затримаюся.

Я зазирнула в пакет і помітила пиріжки, а також контейнер я його дістала, і побачила там запечену картоплю з м’ясом. Я спробувала – і  це було дуже смачно, тому одразу почала їсти. Аріса тим часом пройшлася кімнатою, взяла речі та сказала мені, що поки я поїм, вона сходить у ванну. Я просто кивнула і продовжила їсти.

Коли я вже доїла, почула, як відчинилися двері і одразу зачинилися. Пройшло пару хвилин, але в кімнату так ніхто і не зайшов, тому продовжила чекати. Через пару хвилин вже зайшла Аріса.

-Слухай, а у вас у всіх окрема кімната на кожного студента?-запитала я.

-Загалом так, але в нас, щось типу суміжних кімнат: вітальня та ванна спільні, а кімнати в кожного свої, ось так,-спокійно відповіла дівчина.-Доречі щоб ти вже не сиділа в кімнаті, завтра на пари підеш ти. Там тільки теорія ну і тренування, але вони кожного дня.

-Ось молодець, що нагадала... хотіла якраз сказати,-почала говорити я.-Ти ж напевно пам’ятаєш, що я нікого тут не знаю?

-Так, саме для цього в мене є ось це,-вона показала невеличкий срібний браслет з дракончиком. Красивий. Вона простягнула його мені, і я його одягла.

-Це браслет пам’яті. Завдяки ньому ти будеш знати всіх, кого знаю я, деякі спогади та знання. Так тобі буде легше,-пояснила вона.-А тепер давай все ж таки лягати спати. Я стомилася.