Глава 2

Цей хтось виглядав не дуже великим. І через те, що за спиною цієї людини було вікно, я могла бачити весь її силует. Чому ж я вважаю, що це саме дівчина, а не чоловік? Та хоча б через те, що у цього силуета є волосся, невеликого зросту, і коли я вже почала трохи заспокоюватися, раптом згадала, що тільки-но проснулася від дивного сну і переді мною стоїть якась дівчина, так ще й не у своїй кімнаті.

-Де я?-врешті трохи розгублено запитала я.

Дівчина нахилилася до мене ще ближче, ніби намагалася роздивитися. У цей самий час десь збоку засвітилося світло, і я змогла побачити обличчя незнайомки та дуже здивувалася. Це і справді була дівчина, і обличчя у неї було дуже схоже на моє – аж надто схоже, тільки очі у неї були інші, зелені.

-Ти хто така?-Задала я наступне запитання, так і не отримавши  відповіді на попереднє.

Врешті дівчина відійшла від мене та почала ходити по кімнаті, бурмочучи собі щось під ніс. Майже нічого не було чути, але я все-таки деякі слова розібрала: «Невже вийшло?», «А чи пройшло все добре?». Інше я вже не могла розібрати – аж  надто тихо незнайомка говорила.

-Що вийшло? І що пройшло добре?-Уже втрачаючи терпіння та точно зрозумівши, що більше не сплю, знову запитала я.

Незнайомка зупинилася посеред кімнати і подивилася на мене. І тут збоку щось засвітилося, і тоді я змогла нормально роздивитися кімнату. Лежала я на ліжку, яке стояло біля стіни посеред кімнати. Біля нього з двох боків стоять невеличкі тумбочки. Зліва було вікно, поряд з ним – невеликий  столик і два крісла. Далі йшов туалетний столик і поряд з ним стояла шафа, а справа були двері, через які можна вийти.

Поки я роздивлялася кімнату, в якій опинилася, незнайомка підійшла ближче та сіла на край ліжка недалеко від мене і чекала, поки я закінчу роздивлятися кімнату та знову подивлюся на неї. Тому коли я повернулась і глянула на неї, трохи насупилась (бо мені геть не сподобалось, що вона знову підійшла так близько і ще й присіла поряд), і нарешті дівчина заговорила:

-Давай я тобі все потім розповім,- сказала незнайомка та заспокійливо подивилася на мене, і продовжила:- А вже пізніше коли буде більше часу, то розповім все детально.

-Е-е-е, ні, так не підходить. Ти зараз мені розказуєш усе детально, ніяких «пізніше»,- заперечила я. Мені не сподобалося, що та не хоче зараз пояснити, хто вона і де я знаходжуся.

-Послухай, зараз в нас немає так багато часу, щоб обговорювати все, що сталося за цей вечір,- намагалася мене переконати незнайомка.

Але не всигла я щось відповісти як вона знову почала говорити:

-Зараз тобі потрібно просто лягти спати та відпочити і все. Більше нічого не треба.

-Як тебе хоч звуть?-Вирішила я хоча б щось дізнатися, не звернувши уваги на її слова. Хоча від сну я б зараз не відмовилася.

-А, точно, я ж не представилася. Забула – аж надто вже здивувалася, що все пройшло добре. Я Аріса, принцеса Роду Аеріс,-Відповіла дівчина.

Я, щойно почула ім’я, аж здивувалася, бо вона ще не чула таких чудернацьких прізвищ, а про ім’я – тим більше. Хто така Аріса? Ну не чула я таких імен та навіть схожих, ніразу в житті, так ше й цей додаток «принцеса з Роду Аеріс»... вперше чую таке.

-Яка ще Аріса? це хоч ім’я? І в сенсі принцеса? -здивовано запитала, бо мало того, що незрозуміло де я, так ще й ім’я єдиної людини, яка знаходиться в цьому приміщені, має якесь дивне ім’я і не хоче нічого нормально пояснити.

-Так це моє ім’я, і так, я принцеса, але ми відійшли від нашої теми,-повернулася вона до початку нашої розмови.- Зараз ти відпочиниш, тому що тобі це потрібно, а зранку перед моїми парами ми поговоримо, Домовилися?

Чесно, я вже більше схилялася до того, щоб погодитися. У мене й справді вже не було сил, та й я  сподівалася на те, що якщо посплю, то це марево зникне, і я знову прокинуся у своїй квартирі, без цієї незнайомки з дивним ім’ям і титулом принцеси, якій кудись потрібно поспішати.

-Гаразд,- сказала я,- але ти зараз пообіцяєш, що ми вранці справді поговоримо і ти мені все детально розповіси,- на останні два слова я наголосила.

-Звичайно, поговоримо,-відповіла мені ця Аріса.- А зараз просто лягай спати та відпочивай. Я тебе розбуджу, або ж сама прокинешся,- останні слова вона сказала тихіше.

Я лягла, а дівчина тим часом кудись пішла, коли вона повернеться вона – не  сказала. Може зранку, може через пару годин.

Мені знову снився все той самий дивний сон, що й минулого разу: я посеред міста , а навкруги мене – тільки  крига. І мене знову викинуло зі сну досить різко.