Глава 1

Дивлячись на нічні вогні та на те, як поряд проїжджають різні машини, я сиділа та чекала на свій міський автобус. Ось проїхала червона машина – в ній їхала жінка спокійно дивлячись вперед, а тепер чорна, в якій сиділо двоє людей та грала гучна музика.

Сиділа я вже так понад двадцять хвилин, і за цей час не було жодного міського автобуса, який їхав би в мій район. У таку пізню годину людей на вулиці залишилось небагато. Раптом я побачила дівчину та хлопця, які йшли на іншій стороні дороги, і по ним можна було сказати, що вони разом, тому що хлопець тримав її на руку.

Коли я їх помітила, то почала занурюватися у свої думки та пригадала, що досі сама. Ні, я не була сором’язлива або мала надто великі стандарти до хлопців. Просто виходило так, що з тими, з ким спілкувалася,  ні з ким не хотіла чогось більшого.

Разом із цим я також пригадала своє життя в дитячому будинку. Потрапила я туди, коли мені було всього вісім років. Запитаєте: а звідки ж вихователі дитячого будинку знали, скільки саме маленькій дівчинці років? Тут все просто: у мене в кишені одягу був папірець, на якому було написано, скільки мені років та як мене звуть. Але, на жаль, не було написано, хто ж мої батьки, та чому вони залишили  мене лише з таким папірцем. Правда, моє ім’я вихователі трохи змінили.

Від думок мене відірвало світло фар міського автобусу. Сідаючи в нього, я поглянула на час у телефоні: було вже близько десятої, а я тільки буду їхати додому. Хоча це саме найменше, що мене зараз хвилювало. Я почала думати, де ж мені знайти іншу роботу, тому що сьогодні мене несподівано звільнили. Працювала я продавцем у пекарні, і ніхто не пояснив, чому саме мене звільняють.

У цей момент я вже під’їхала до своєї зупинки, вийшла та пішла до свого під’їзду. Підійшовши, відкрила двері та пройшла всередину і почала підійматися на свій п’ятий поверх. Ліфта у будинку не було, тому доводилося підійматися по сходах. Ось нарешті мій поверх і квартира. Я Дістала ключі, відчинила двері та зайшла в невеличку прихожу. Зняла верхній одяг та взуття і пройшла далі.

Квартира в мене була невелика: кухня була з’єднана з вітальнею, там стояв диван та столик, на якому лежала книга, яку я ніяк не могла дочитати. Я пішла в спальню: там було ліжко у лівому куті кімнати, навпроти стояв туалетний столик, а збоку знаходилася шафа. Взяла одяг та рушник і пішла у ванну, щоб прийняти душ та приготуватися до сну.

Після того як усе це зробила, вийшла у вітальну і, побачивши книгу вирішила ще трохи почитати. Тому взяла її, зайшла в спальну зручно влаштувалася на ліжку і почала читати. Я обожнювала  читати про магічний світ, у якому були різні істоти та магія. Мені подобаються такі книги: в них цікавий сюжет, і мені було цікаво прочитати про магію, тому що на Землі це місце займала технологія.

Я так занурилася у книгу, що не помітила, як почала засинати. Мені снилося щось дивне: ніби я стояла посеред міста, але воно була якесь дивне – усе  в кризі: будинки, дерева, земля, абсолютно все, і світло було тут якесь дивне, світло-блакитне.

Аж раптом мене ніби викинуло зі сну, і я почала потроху розплющувати очі. Я помітила, що в кімнаті темно, але все одно роздивилась, що це не моя кімната і хтось стоїть поряд із ліжком, на якому я лежу.