Пролог

В тьмяному світлі місяця, що проникало крізь вікна маленької хатини, кімната була ледь освітлена. Завдяки цьому можна було помітити кімната, як на столі навпроти темної фігури стояла куля, всередині якої змінювалися різні образи.

-Вона таки послухалася мене і ізолювала її від цього світу.

Тихо пролунав жіночий голос. Здавалося  жінка говорила сама до себе. Тому світло не освітлювало більше нікого, і це лише додавало моторошності.

-Хм... Але вона не така проста і ще повернеться, бо довго вона там не виживе.

Пролунав ще один жіночий голос.

 У кімнаті появилася жіноча постать із довгим чорним волоссям. Одягнута вона була в темну сукню. На жаль, через погане освітлення неможливо було розгледіти її колір.

-Повернеться. Та їй буде важко, бо тільки вона зможе об’єднати всіх. Але при цьому вона може втратити себе.

Перший голос звучав задумливо, а темна фігура продовжувала дивитися на кулю. У ній і далі виникати різні картини, швидко змінючи одна одну.

-Вона витримає. Недарма ж в неї така сила.

Знову заговорила друга жінка і, пройшовши кімнатою, присіла на диванчик, біля темної фігури.

-Якщо вона зможе зберегти цю силу, то вдасться зберегти щастя не тільки собі, а й іншим.

-Не будь такою скептичною. Цей світ врятувати зможе тільки вона. В неї надто сильний характер, щоб здатися.

-До речі, ти ритуал підкинула?

-Так. Вона знайде його тоді коли прийде час. А поки що можеш відпочити.

Після цих слів куля на столі спалахнула яскравим світлом. На мить у ній з’явилося обличчя юної дівчини, а потім усе знову занурилося в темряву.

-Сподіваюся, ти готова, Аріє... Бо часу майже не залишилося.