Жанна

   ***

Ще до того, як відкрити очі, Жанна відчула, що звична картина за вікном стала іншою. Щось давно забуте ворухнулося в глибині її лона. Щось, від чого до горла підступила нудота. Вона глибоко вдихнула і виглянула у вікно.

- Це всього лиш сніг.

За роки, проведені на Великій Землі, їй так і не вдалося полюбити сніг. Він нагадував їй про далекі Острови, сніг завжди приносив з собою спогади, вона перебирала їх, намагалася розгледіти давно забутих осіб, вслухалася в гудячі голоси, не розбираючи ні слова. Сніг не дозволяв їй забути. Ця картина за вікном точно повторювала ту саму. Ту, від якої вона позбулася багато років назад. Коли ліси покривалися білою пеленою снігу, коли швидкі води річки сковували сталевою хваткою грудневі морози, вона завжди боялася, що це назавжди.

- Жанна, - хтось покликав її, і вона злякано озирнулася на двері.

- Це я, - бадьоро вигукнув Джек і рішуче переступив поріг.

Обхопивши тремтячу чи то від холоду, що увірвався в будинок, чи то від страху, Джек міцно притискав її до себе.

- Це всього лиш сніг. Навесні він знову розтане. Обіцяю.

Вона вдивлялася в його покрите густою щетиною обличчя, в очах горіли вогники правди, сумніви відступали, до неї потихеньку поверталися сили. Ще трохи і вона зможе почати новий день. Джек злегка послабив хватку, однією рукою він дбайливо гладив золотисте густе волосся, вдихав їх ніжний квітковий запах.

- Мені потрібна твоя допомога. Одягайся тепліше.

Сонце тільки показувалося з-за обрію, Джек вдихав морозне колюче повітря, поруч невпевнено сопів трактор. Джек терпляче чекав, коли машина трохи прогріється.

Сьогодні вночі мороз був суворий. Роботи попереду багато. Необхідно перевірити чи не змерзла вода, чи працюють всі машини. Необхідно переконатися, що страхи, що скували Жанну сталевою хваткою, відступили.