Керрі

         ***

Місто міцно спало в морозних обіймах грудня. Голі гілки дерев, що ростуть обабіч доріг, відкидали химерні тіні, завдяки тьмяному світлу вуличних ліхтарів. З далеких північних земель в місто увірвалися вітри. Вони стукали тонкими гілками в напівтемні вікна міських багатоповерхівок, малювали, на пару з морозом, химерні візерунки на склі, загравали з запізнілими перехожими, шарпали їх волосся, намагалися розгледіти осіб, що ховаються в капюшони. У місті падав сніг. Тихо, повільно кружляли білі кришталики, осідаючи на черепичні дахи старого міста, ковзаючи по плоских фасадах сучасних багатоповерхівок. Сніг приніс у місто купу клопоту. Вранці похмурі люди будуть згрібати сніг широкими, надлегкими сучасними лопатами, голосно відкашлюючись, як попало лаючи погоду. Ближче до обіду величезні машини, що вивергають чорні клуби їдкого диму, вивезуть сніг подалі від міських стін. Снігу не місце серед галасливих вулиць міста, він завдає жителям масу незручностей. У місті йому не знайшлося місця, в місті сніг абсолютно зайвий. У місті сніг те й робить, що лежить без діла і постійно плутається під ногами перехожих, блокує рух автомобілів. У такі дні місто перестає бути містом, воно впадає в дику паніку, намагаючись впоратися з білими пластівцями, які взяли його в сніговий полон.

Якщо ти житель міста, напевно, ти любиш сніг, укладений в натерту до блиску кришталеву кулю. Одного разу ми привозимо її з довгої подорожі і поміщаємо на мармуровій камінній полиці. Час від часу ти струшуєш вміст кулі і дивишся, як штучні сніжинки повільно кружляють за товстим прозорим склом. У ці самі секунди тобі може здатися, що ти відчайдушно закоханий у сніг, але варто йому паралізувати життєво важливі артерії величезного міста, ти люто його ненавидиш. У житті все по-іншому: от би сніг назавжди залишився бранцем кришталевої важкої кулі. Ми завжди відчайдушно закохані в те, до чого нам нізащо не дотягнутися. Ми завжди люто ненавидимо те, що лежить прямо перед нашими, рум'яними від морозу, носами. Найлегше любити на відстані. Ось тільки чи це справжня любов?

Керрі стояла біля величезного панорамного вікна з акуратними французькими шторами, в руці вона крутила витончений келих дорогого шампанського. У світло вуличного ліхтаря увірвалося щось живе. Сніг. У місто прийшла зима, вона завжди приходить у місто з першим снігом, не дивлячись на дні календаря. За оголеною спиною пробіг холодок, вона негайно поправила хутряне манто, щоб трохи зігрітися, їй страшенно захотілося раптом опинитися вдома, загорнутися в живі теплі обійми.

- Вдома на тебе ніхто не чекає, - внутрішній голос прошепотів тихо за вушком, прикрашеним витонченою сережкою з перлини.

Вона озирнулась, у дальньому кутку кілька привабливих чоловіків щось жваво обговорювали. Сьогодні вона ні за що не повернеться додому сама. Вона скучила за теплими живим обійми. Вона раптом страшно скучила за собою. Їй раптом, на мить, захотілося кинутися в таксі й поїхати далеко-далеко. Туди, де сніг не прибирають до ранку галасливі машини з жовтими маячками, туди, де сніг може валятися хоч греблю гати, не завдаючи ніяких турбот, туди, де в грубому каміні палахкотять величезні дрова, їх червоні іскри спалахують у темряві тихої, безвітряної ночі. Туди, де її завжди чекають, нехай ніколи не зізнаючись у цьому. Туди, куди вона ні за що не вирушить, нехай навіть сніг засипле все місто з головою.

Вона ні за що не зізнається в цьому місту. Давним-давно, вона подарувала йому своє серце, загорнула в рівний золотий клаптик обгорткового паперу, перев'язала червоною атласною стрічкою і залишила на спеціальному столику, в купі таких же згортків.

Місто любить подібні подарунки. Натомість, ви отримаєте все, що побажаєте. Крім свого актуального серця. Місто ні за що не поверне його вам, навіть не просіть, воно назавжди залишиться в його ненаситному череві.