Жанна

***

Сонце ліниво підіймалося з-за обрію, прогріваючи охололу за ніч землю. Жанна потягалась у теплому ліжку, нанизуючи на тонку нитку свідомості уривки снів.

Сни – це інші світи. У них, немов у великій павутині, переплелись минуле, сьогодення і майбутнє. Ступати потрібно обережно, щоб не загрузнути, щоб не стати жертвою ткача снів - павука. Він голодний. Йому потрібна їжа. Він завжди підстерігає чергову жертву, підсовуючи бажані образи, присмачуючи шлях сновидіння солодким тягучим сиропом. Якщо сон приносить вам задоволення, будьте пильні, не закутуйтесь у його м'які сріблясті нитки, не пірнайте глибше і глибше, вам просто не вистачить сил на зворотний шлях.

Солодко позіхнувши, Жанна відкинула ковдру. Прохолодний дух відповзаючої ночі огорнув все ще привабливе жіноче тіло. Шкіра вмить зморщилася, літо залишилося далеко позаду, прийшла пора діставати з запорошених задвірок вбиральні теплу нічну піжаму.

У ледь відчинене вікно спальні заглядала осінь, яка тільки-но прийшла в містечко. Дні стали коротшими, ночі довшими. Жанна загорнулась у довгий лляний халат, взула м'які капці з фетру й підійшла до печі.

- Я за тобою нудьгувала. Ціле літо мені не вистачало твоєї балаканини.

Вона піднесла запалений сірник і в глибині старої печі спалахнуло полум'я. Піч вмить ожила, здригаючись, голосно крекчучи, прочищаючи, дихальні шляхи, які були бездіяльними досить довгий час. Сивий дим звивався, немов той вуж, загнаний у глухий кут, він відчайдушно шукав шлях вирватися на свободу.

Галасливі, темні води річки несли пожовкле листя-човники.

З кам'яної труби в небо підіймався димок.

Ранок видався надто холодним. Джек вперше подумав про те, що непогано було б дістати вовняні в'язані шкарпетки. Туман розсіювався, його тварини повільно спускалися в долину, до річки. Джек випускав стадо. Корови поглядали по сторонах, в пошуках соковитої зелені. Луги оговталися від палючих променів сонця, трава знову проклюнулась; те, що потрібно, для легкого сніданку. Над долиною звучали десятки дзвіночків, щоб ніхто з його дівчаток не загубився. Цієї осені в цьому не було особливої потреби. Стадо значно зменшилося. Джек знав їх усіх до єдиної. Ральф дріботів з іншого боку, діловито поглядаючи на тварин, великими, повними смутку очима. Джек сів на широкий низький камінь. Ральф приліг біля його ніг. Вони обидва страшно стомилися.

Вдалині, над річкою, вився сивий дим. Жанна вперше розтопила піч. Осінь прийшла.

Коли трава встигла висохнути? Коли літо поступилося осені? Коли вони встигли постаріти?