Річард

***

Річард пив свою ранкову каву, квапливо переглядаючи зведення новин.

Чергова сутичка політичних сил.

Аварія на швидкісному міському шосе.

Якийсь везунчик переміг у лотереї.

Засуха на Сході.

Дорогі дизайнерські сукні на червоній доріжці.

У великому місті вандал пошкодив статую.

Потоп на Заході.

Скачки на фінансовій біржі.

Зафіксовано нові рекорди.

Людина вчергове стрибнулп вище своєї голови.

Землетрус забрав життя сотень людей.

У міському пологовому будинку на світ з'явилися хлопчики і дівчатка.

Зміни цін на чорну кров Землі.

Хтось знову звів рахунки із життям.

Прогноз погоди.

Ну, чому прогноз погоди оголошують у самому кінці? Перш, ніж дізнатися, піде дощ чи ні, доводиться переглядати купу дурниць. Кого хвилює чергова сутичка політичних сил або в якій сукні пройшлася, похитуючи апетитними стегнами, зірка популярного кіно, коли на небі ні хмаринки? Кава приємно припікала. Її терпкий аромат, з ледь відчутними нотками шоколаду, заповнював сучасну світлу і простору кухню. Річард пишався кожним квадратним метром свого житла.

Він глибоко вдихнув і закрив надтонкий ноутбук.

Повільно провів рукою по грубій, шорсткій поверхні дерев'яного столу. Природа завжди діяла на нього заспокійливо. Із цієї причини, він незмінно купував у Жанни її кращі трав'яні збори, так щоб з лишком вистачило на довгу холодну зиму. До зими ще далеко.

Він озирнувся навколо. Світлі стіни, величезні стелажі з книгами від підлоги до самої стелі. Драина, щоб діставати книги з верхніх полиць, а якщо бути чесним, то для того, щоб полегшити завдання збору пилу, павутиння та інших радощів щотижневого прибирання. Річард обожнював будинок. Високі товсті стіни, величезні двохметрові вікна від підлоги до самої стелі, нічим не прикрита, оголена цегляна кладка, балки, що звисають на величезних чавунних ланцюгах. Багато простору і світла.

Двадцять років тому він викупив старі конюшні у місцевої ради, разом із прилеглою до них землею. Земля довгі роки не оброблялася. Весь схил поріс дикою травою до колін, місцями вона доходила до пояса. Подекуди пробивалися чагарники. Від величезного фермерського будинку залишився лише фундамент, оповиті світло-зеленими ліанами запашного хмелю. З усіх будівель вціліли тільки стайні. Вони сиротливо тулилися до північної сторони пагорба, із зірваного холодними вітрами дахом, із розбитими вікнами, вони становили досить жалюгідне видовище. Роботи було чимало, проте Річард нутром відчував, що цей пагорб того вартий. Ця земля, під його ногами, була живою. Настав час нагадати їй про любов, час нагадати їй про ніжні дотики зашкарублих, дужих рук фермера.

Річардові довелося чимало попрацювати, аби вона віддячила йому за турботу та увагу щедрим урожаєм. За ці роки він вивів для себе формулу гарного збору – якісне насіння, турботливе ставлення і дощ. Якраз останнього складника не вистачало. Річард гучно сьорбнув, відставив кружку. Ось те, заради чого варто переглядати сайт новин – прогноз погоди. Дощів не передбачається. В роті стало нестерпно гірко. Добре, що він не став готувати сніданок, адже апетит абсолютно зник. Якщо завтра не піде дощ – ми всі помремо від голоду.

На землі нічого не росте без дощу, без нахмуреного страховидного неба, що заливає все навколо водою, усе гине. У житті, навіть людина не росте без дощу. Для безперервного розвитку ми потребуємо його. Інакше, ми так і будемо стояти на місці, повільно висихаючи і перетворюючись на попіл. Дощ змиває всі сумніви і страхи, дощ змушує шукати більш комфортне місце. Тільки б перечекати цей дощ. Обсохнути. Озизнутись. Розправити крила. До наступного дощу.

Він подивився на портрети, що висять у просторій напівпорожній залі.

Німі обличчя споглядали на нього байдуже й холодно. Їм не було абсолютно ніякої справи до дощу. Усі вони ніколи не були пов'язані із землею. Лікарі, працівники транспортної сфери, кілька бізнесменів і навіть один піаніст. Усі його предки уникали будь-якого зв 'язку із землею. Річард опустився на зачовганий шкіряний диван. Спогади закружляли в химерному танці, обличчя у швидкому темпі змінювали один одного, Річард спробував зупинити їх, відшукати точку опори, упізнати в образах, що спалахують у пам 'яті, той самий. Коли він був маленьким хлопчиком, часто чув історію, яка не давала йому спокою. Хтось, чий образ, подібно соляній кислоті, розчинив час, розповідав про страшний голод, голод, який роз'їдав людей заживо, зсередини.

Того далекого року літо видалося сухим і спекотним. Місцеві фермери кидали насіння в вицвілу від палючого сонця землю. День за днем люди підіймали свій погляд до незмінно чистого і блакитного неба. Сонце з усмішкою розпалювало горизонт. Рослини, що пробилися крізь суху земну кору були слабкими, із кожним днем все відчували наближення осені, із кожним новим днем надія, на те, що все налагодитися, танула.

Вісімдесят шість днів без дощу. Вісімдесят шість днів спекотної тиші, наповненої страхом, просякнутої сумом.

Того далекого року тисячі міцних чоловіків програли природі, вона вкотре нещадно продемонструвала, хто господар на цій планеті. Сонце спопелило поля. Заводи і фабрики залишилися без первинної сировини. Полиці магазинів спорожніли. Господині в паніці металися містом, з усіх сил намагаючись роздобути хоч щось схоже на продукти. Осінь принесла довгоочікувану вологу, а разом із нею холодну довгу зиму й голод. Хвороби і смерть. Погода, вірна помічниця нашої планети, безжально розставила все на свої місця. Ця бідна дівчинка вчиняє так щоразу, коли ми – пихаті господарі Землі, у черговий раз, перебільшуємо. Працюємо не покладаючи рук. Грабуємо і гвалтуємо ту, яка нас прихистила. Із року в рік, із покоління в покоління нам усього мало, наші апетити зростають. Як шкода, що з шорсткого волокнистого паперу, названого грошима, найбільш вміла господиня не зготує примітивний обід, навіть якщо кухня оснащена найсучаснішими гаджетами. Гроші – не їжа. Це всього лише папір. І якщо купити не буде чого, згадайте, що у нього є безліч інших призначень. Обирайте будь-який, не соромтеся.