РОЗДІЛ 3 Голос правди

Новий день розпочався для Інги зі звуком будильника. Треба було збиратися на роботу. Зайшовши у ванну дівчина поглянула на себе в дзеркало. Звідти на неї дивилася втомлена життям людина. Згаслий погляд і синці під очима натякали на нерегулярний сон. 

,,Як я до цього докотилася?"- промайнула в її голові думка. Почистивши зуби зубним порошком, який віддалено нагадував м'яту пішла в кухню. Розігріла там пюре з котлетою і сіла за стіл. За вікном продовжувався снігопад. Комунальні служби не встигали прибирати дороги з тротуарами. Люди відчайдушно перелазили через кучугури, прямуючи на роботу або навчання. 

Інга спокійно добралася до гастроному, де вже чекали перші покупці. Почувши в свою адресу міцну лайку дівчина швидко відчинила двері й зайшла всередину. Товарів першої необхідності майже не було. Довелося розпродувати залишки.

--Як це пойняти? - поцікавився у неї підпилий чолов'яга.- Чому горілка подорожчала?

--Це не до мене. - озвалася Інга.- Я лише продавець. - Якщо у вас є питання підійдіть до власника. 

- Який ти в біса продавець? Гидоту продаєш і не червонієш.

Після цих слів запала тиша. Дівчина мовчки підійшла до нього і з усієї сили дала ляпаса. Ніхто не мав права її ображати. Згодом чоловіка як вітром здуло. Решта принишкла і спокійно продовжувала про щось стиха перешіптуватися. 

,, Ця робота не для мене ''.- подумала Інга, зачиняючи ввечері гастроном.- ,, Треба змінювати своє життя.'' 

Додому йти не хотілося. Мама знову почне читати нотації. Вирішила трохи прогулятися аби відволіктися від похмурих думок. Дівчина сама не знала чим хотіла займатися. Реальність навколо тріщала, лишаючи після себе уламки минулого. Дедалі частіше звичайні люди зазирали до чарки, намагаючись втекти від себе. Хіба це можливо?

Несподівано для себе вона опинилася перед клубом,,Волошки ''. Постоявши трохи вирішила зайти всередину. Там панувала напівтемрява. На столиках вкритих скатертинами стояли свіжі квіти. На сцені, яку освітлювало декілька ліхтарів стояли музиканти. Один з них здався дівчині знайомим. 

,,Це ж Мирон. ''- промайнула в її голові думка. Інга повільно сіла за стіл. До неї одразу підійшла офіціантка - молоденька дівчина з синіми очима і пшеничним волоссям, яку звали Марія.

--Шо будете замовляти?- поцікавилась у неї дівчина. 

--Чай будь ласка і бутерброд. - озвалася Інга. - Це все. 

- -Буде зроблено. - записавши замовлення, офіціантка пішла на кухню. 

Дівчина ліниво оглядала зал. На душі було неспокійно. Її реальність розвалювалася на очах. 

"Що з нами буде далі?"- подумки запитувала себе.-,,Чи зможемо пристосуватися до змін?". 

З задуми її вивела офіціантка. 

--Ваше замовлення. - мовила та ставлячи чай з бутербродом. - Рахунок оплатите зараз чи пізше?

--Пізніше. - озвалася Інга. - Дякую. 

 --Смачного мовила офіціантка. В той час до кафе завітали ще декілька відвідувачів. Марія одразу переключилася на них. 

Дівчина подивилася на сцену, де продовжував виступати Мирон. Якась незрозуміла сила тягнула її до нього. 

Взявши в руки бутерброд Інга почала його їсти, не відчуваючи смаку. Темрява тиснула на психіку, витягуючи з пам'яті картини минулого. Для чого це все потрібно? Кому від того стає легше? Дівчина глибоко зітхнула і допивши чай пішла до барної стійки розплачуватися. 

Вийшовши на вулицю закурила. Дим повільно піднімався вгору, звідки падав сніг. Холод одразу проник під пальто, змусивши здригнутися. Вона ще не знала як сильно почне змінюватися її життя.