РОЗДІЛ 2 Нове знайомство

Наступного ранку Інга вперше не вийшла на роботу. Вона блукала вулицями рідного міста не впізнаючи його. Люди навколо здавалися тінями, які ніяк не потраплять у темряву. Мама не могла або не хотіла розуміти доньку. Вона виросла в родині, де ніхто не дбав про безпеку інших. Де не знали, що таке просити пробачення за вчинене. 

Батько не вмішувася в їхні справи, намагався виконувати на заводі план роботи. Цей чоловік виріс в умовах, коли треба було рішуче відмовлятися від рідної мови та всього, що з нею пов'язано. Більше переживав за сина, який поїхав в далекий край наводити там порядок. Він  добре знав, що це насправді означає. Тому деколи намагався відключитися від реальності. Дружина терпіла це як могла. Деколи між ними виникали сварки з биттям посуду. 

Свобода тоді ще була обмежена, хоч в повітрі вже  відчувалися зміни. Особливо чутливою до цього була молодь. Саме тому з'являлись квартирники і таємні гуртки , де у невимушеній атмосфері обговорювали важливі питання. 

Одним з таких закладів став напів легальний клуб,, Волошки ''. Там іноді виступав маловідомий гурт,, Відгомін ''. Грали переважно рок, грандж, панк і ліричні балади. Фронтменом гурту був 25- річний Мирон В'язенко. Високий темноволосий з модною тоді зачіскою малєт, одягнений у чорне одразу привертав до себе увагу.

Вдень він працював вантажником, а вечорами грав з друзями в клубі. Мирон чудово розумів, що може потрапити під посилену увагу тіней міста. Згодом може відправитися у дуже дуже далеке відрядження, з якого не всі поверталися додому. Тому намагався не балакати зайвого. 

На роботі говорив суржиком, бо це була офіційна мова країни, в якій довелося зростати й формуватися як людина. Хоча людей там  не цінували. Вони були лише  ресурсом, який приносив доходи. 

Вернувшись ввечері додому Мирон впав на ліжко. Батько щось ремонтував в кухні. Матюкався, коли щось не виходило. Після смерті дружини Антоніни Семен Петрович почав здавати. Звільнився з роботи за станом здоров'я, отримуючи мізерну пенсію. Свого єдиного сина намагався виростити людиною. Між ними часто виникали сварки. Син не міг зрозуміти чому батько став таким жорстким. Невже смерть дружини так сильно на нього вплинула? 

,, Йому певно краще було б без мене ''- думав хлопець, зачинившись в своїй кімнаті. Це єдине місце, де він міг проявляти емоції. Реальність придушувала його творчість. Навіть вдома не міг говорити про наболіле. 

Вдягнувшись Мирон тихо вийшов з квартири на вулицю. Витягнув з кишені цигарку і прикурив. Настрій був паскудним. Цигарковий дим частково допоміг впоратися з тривогою. 

Раптом до нього підійшла незнайомка, тримаючи в руці цигарку.

--Добридень, не дасте прикурити? - поцікавилась в нього.

- -Звісно.- відповів хлопець, підставляючи запальничку. Вона мовчки прикурила, випускаючи в повітря дим.

Після цього запала тиша. Обоє не знали як правильно поводитися один з одним.

--Інга.- представилась незнайомка. - Живу неподалік.

-- Мирон. Музикант. - промовив він,затягуючись цигаркою. 

-- Давно граєш? - стиха запитала дівчина. В її очах відбивалося тьмяне світло ліхтаря. 

-- Десь півроку. - озвався той. -  Для когось це мало, для мене- багато. 

Далі вони мовчки курили. Сніг вкривав місто білим покривалом. На темному оксамиті нічного неба світили зорі. Чи можливо це був для них  останній акорд перед зникненням у безодні всесвіту? 

-- Рада знайомству, Мироне. - мовила Інга. - До зустрічі. 

--До зустрічі, Інго. - сказав хлопець,заходячи в свій під'їзд. 

Вона спокійно вернулася додому, де вкотре вислухала нотації від матері. Деякі речі в цьому світі ніколи не змінюються.